середа, 28 жовтня 2015 р.

Сценарій літературно – музичної композиції «Сьогодні нас зібрав загальний біль»

Сценарій
літературно – музичної композиції
«Сьогодні нас зібрав загальний біль»
Мета: виховання дітей у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності, гордості за синів України, які з честю виконують національний військовий обов’язок;  виховання поваги до учасників військових подій в Україні та їх батьків. 
Беруть участь: автор, мати, син
Вступ


Воюють мужньо наші воїни на Сході
Воюють мужньо наші воїни на Сході
За українську землю, за свободу,
Щоб мирне небо на Вкраїні відновить,
Бо ворог кілька місяців не спить.
Війна у ці часи-річ просто дика,
Коди сваряться друзі, з братом брат,
А наші плани, сподівання всі великі
Вмить перерве чи кулемет, чи автомат.
На Сході плаче наша Батьківщина,
Ворожі танки все кордони рвуть,
Щодня солдати українські гинуть,
Свої життя за нашу волю віддають.
Та вірю я, здобудуть вони волю,
Звільниться наш Донбас від лиха й бід,
Завдала нам багато горя й болю
Країна та, яка для нас сусід.
Солдатам зичу: "Ні хвилини не вагайтесь,
Ніхто хай не опустить з Вас руки,
Прогнавши ворога, додому повертайтесь,
Чекають вас дружини, діти і батьки.
Вам завдяки земля в нас буде чиста
Від всіх, хто тут посіяв війни й зло,
Від найманців, бандитів, терористів,
Всіх тих, кого зі Сходу принесло
Бажання іншу землю захопити,
А значить, тут їм буде всім кінець,
Бо зможете ви ворога розбити
Не лиш зі зброї, а й з нескорених сердець!"
Автор: Молодий хлопчина на війну збирався.
Зі своєю ненькою лагідно прощався:
Син: «Ти не плач за мною, я ще повернуся.
І батьківській хаті щиро поклонюся».
Автор: Відпустила сина і перехрестила:
Мати: «Хай оберігає свята Божа сила».
Автор: І чекає мати, кожен день чекає,
У щасливу долю віри не втрачає.
День за днем минають місяці і роки.
І не спить ночами, на душі неспокій.
Мати: «Де ти мій синочку, мій соколик милий?
Обійняти хочу – вже не має сили!
Повертайсь скоріше ти живий й здоровий,
Моє левенятко, мужній та хоробрий!
Приведеш дружину – буду шанувати.
Доживу – онуків буду колихати».
Автор : День за днем минає, їм нема зупину.
Ні листа, ні звістки не було від сина.
Жевріє надія, гріє душу неньки.
Мати: «Ні, він не загинув, і стучить серденько».
Автор: Літо вже минуло, а вона чекає
І щодня в віконце сина виглядає.
Якось оператор до села приїхав.
Фільм привіз із фронту. І старі, і діти –
Всі пішли дивитись. Де ж іще зібратись,
Де погомоніти, де поспілкуватись?
Ось початок фільму. Сунуть орди вражі,
Літаки і танки. Наші вже на стражі.
Боротьба ведеться, точиться кривава.
Наші відступають, і надії мало.
Але ось хлопчина в повний зріст піднявся.
Мати: «Та це ж мій синочок»,
Автор: стиха хтось озвався…
Син: «Уперед, хлоп’ята! Двічі не вмирати!
За свою Вітчизну й за батьківську хату!»
Автор: І назустріч смерті він побіг в атаку.
Кинувся під танк, а в руці граната…
Посивіла мати… І стоять несила…
Втратила надію… Поховала сина…
Син: Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Автор: Солдатські матері! Нам ніколи не передати ваших страждань, не піднятися до вашої всепрощаючої любові, не збагнути сили материнської молитви. Згадаймо, кожен свою матір… І спішімо до неї, щоб не спізнитися…
Завжди пишаюсь тим, що українка!
Завжди пишаюсь тим, що українка!
Що на прекрасній цій зросла землі,
Де мова ллється, наче гра сопілки
А як же на весні тут щебечуть солов’ї
Я в ці краї закохана з дитинства
У росяні ранкові спориші
У цвіт калини в мами на причілку,
Що до сих пір живе в моїй душі
В ті мальви під вікном, такі рожеві,
Що ранками всміхалися мені
І ті дівочі мрії і надії,
Які приходили до мене у вісні.
 А та розкіш кольорів багряно-жовтих,
Що килимом стелилася до ніг,
І відчуття ті, радісного щему,
Коли переступала батьківський поріг
Ти, Україно, найгарніша в світі!
Тобою дихаю, тобою я живу
І поки серце в грудях моїх б’ється
Молитимусь за доленьку твою!
Пісня про Україну


Немає коментарів:

Дописати коментар