Зміст
Вступ
Розділ 1. Гра - основний вид діяльності дітей молодшого шкільного віку .
1.1. Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання молодших школярів.
1.2. Роль впровадження і застосування українських національних рухливих ігор.
Розділ 2. Використання українських народних ігор з елементами співу та музичним супроводом в дітей молодшого шкільного віку.
Розділ 3. Шляхи активізації музично - естетичного виховання засобами дидактичних ігор.
3.1.Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів.
3.2. Методика застосування творчих ігор у музично-естетичному вихованні молодших школярів.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, іграми. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світові засади. Відомий знавець традиційно-культурної спадщини українського народу Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище, наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував: «3вичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому . Звичаї, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу».
Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивно відібрав найефективніші засоби гармонійного виховання підростаючого покоління, чільне місце серед яких посідають народні рухливі ігри. Традиційно у навчально-виховному процесі початкової школи вони використовуються як засіб фізичного виховання. Проте розвивально-виховний потенціал українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури.
Саме використанню українських народних ігор в контексті розвитку фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку присвячена дана робота.
Мета роботи – теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних рухливих ігор для дітей молодшого шкільного віку.
Завдання:
1. Диференціювати українські народні ігри для дітей молодшого шкільного віку.
2. Виявити вплив національних рухливих ігор на можливості молодших школярів.
Розділ 1
Гра — основний вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.
З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.
За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних - це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає "Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабною, нестандартною".
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі. А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини . Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі ." Отже, гра, її організація -ключ в організації виховання.
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра - це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К. Д. Ушинський писав: "Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності . З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні".
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує" в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. "Праця - шлях дітей до пізнання світу" - писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.
Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами та явищами допоможе гра.
Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: "Є ще один важливий метод - гра . Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає . В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки . Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній ." Велике розвивальне значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності дітей під час проведення занять з інтегрованого курсу "Я + ми". Так, розглядаючи образ світу як цілість, діти ознайомлюються з такими поняттями: світ, земля, космос, ноосфера, Батьківщина, народ, родина, сім'я, народні звичаї та обряди.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат - таємниця. Але крім суб'єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову).Слід зазначити, що гра — це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла - це ігри логічні, ігри на кмітливість. Слід визнати, що в початкових ланках освіти розвиткові емоційної сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з точки зору гармонійності у розвитку дітей теж існують певні диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною.
"Що посієш, те й пожнеш" - заповідає стародавня мудрість, отже, які якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому жити всім нам. Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).
7. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.
Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів. Правила гри зобов'язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки. Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.
В.О. Сухомлинський писав, що кожна дитина по-своєму талановита, має схильність до творчості. Але це бажання творити треба постійно стимулювати, відшукуючи методи, прийоми та форми роботи, які й сприяли розвитку пізнавальної активності дітей цього віку.
Можна наводити дуже багато різноманітних навчально-розвиваючих ігор, доводити їхній виховний, навчальний і розвиваючий вплив, але завжди слід пам'ятати, що гра для дитини - це той місточок по якому вона крокує у доросле життя.
Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена це й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням — із світом природи, з людьми; швидше опановує навичок і звичок культурної поведінки.
Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і таку більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального "Я". Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися, як у процесі навчання так і в позаурочний час.
Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, а за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.
1.1.Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання молодших школярів.
Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей молодшого шкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор.
Прикладом може бути фольклорний образ вовка, що відтворюється в багатьох дитячих іграх. Так, відомою дитячою грою, побудованою на зазначеній ролі, є гра "У сірого вовка", її грають на лузі, серед зелені. Порахують, хто вовк:
На
|
камені,
|
На
|
домені,
|
Вирвав
|
травку,
|
Положив на
|
лавку,
|
Хто
|
видіон,
|
Той пішов
|
Вон.
|
Решта - "вівці". Вони розбігаються, рвуть травичку, приказуючи:
Щиплю, щиплю травку
Сірому вовку на лопатку!
Кидають пучечки трави на "вовка" й тікають. А він їх ловить. Кого спіймає, той стає вовком.
Образ вовка є поширеним у народних легендах, традиціях та ритуалах.
Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві визнання хлопчиків чоловіками у багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопці в цей період залучалися до особливих обрядів - молодіжних ініціацій. Реконструюючи ці обряди щодо слов'янських народів, В.Г. Балушок відзначає, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від громади і відправкою їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце прирівнювалося до потойбічного світу. Пройшовши в "потойбічні" ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому "відроджувалися" як люди, але вже в новій якості - не як діти, а як дорослі. Випробування символічно пов'язувалося зі смертю. Вмираючи в своїй старій іпостасі, юнак у процесі ініціації "перероджувався" на вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом "вовчого" або "ведмежого" союзу. За міфологією давніх слов'ян, вовк вшановувався як тотемний предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени "вовчого" (чи "ведмежого") союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий етап. Ставши вошами - "вовками" ("псами", "ведмедями"), юнаки повинні були деякий час жити вдалині від поселень свого .племені "звіриним" життям, тобто воюючи і грабуючи та доводячи в грабіжницьких та військових наскоках свої силу і мужність .
Без сумніву, образи тварин в легендах, казках, ініціаціях та рухливих дитячих народних іграх споріднені, вони мають одні корені і тому рухливі ігри опосередковано прилучають підростаюче покоління до стародавньої української культури. На відміну від предметів культури матеріальної, які дійшли до нас завдяки археологічним розвідкам у їх стародавньому вигляді, рухливі ігри не зберігалися в первісному стані. Вони функціонували безперервно, передавалися з покоління в покоління в живій ігровій практиці, ставали улюбленими іграми все нових і нових поколінь. З часом все, що ставало нецікавим, незрозумілим для дітей, забувалося, а найбільш вдале лишалося. Удосконалення народних рухливих ігор відбувалося безперервним ланцюгом, що зв'язує глибоку давнину і наш час. Таким чином, рухливі народні ігри набувають великого значення для національно-культурного виховання підростаючого покоління.
Крім того, рухливі народні ігри мають значне соціалізуюче значення. Дослідниками народних рухливих ігор доведено, що в давнину дорослі не керували дитячими іграми та розвагами. Малі діти навчалися ігор у старших, граючись разом з ними. Діти змалечку привчалися самі вести гру, набуваючи досвіду поведінки в дитячому товаристві, навичок самоврядування як необхідних умов адаптації до соціального середовища. Тому коли педагог постійно керує дітьми під час рухливих ігор, своєю волею призначає виконавця на роль ведучого, розподіляє гравців на команди або авторитарно визначає, яка команда першою починає гру, позитивний виховний сенс такої гри значно втрачається. У народному ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати й у шкільному ігровому колективі. Оскільки рухливі народні ігри та способи їх організації зазнають постійної трансформації, у навчально-виховному процесі на рівноправних засадах використовуються ті, що відомі з давніх часів і ті, що створені на сучасному етапі розвитку ігрових традицій. Лише час визначить, що залишиться на довгі роки, а що зникне без сліду.
У використанні українських народних рухливих ігор з метою розвитку самоорганізації ігрового колективу важливим питанням є призначення ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дає можливість справедливо розв'язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьох конфліктних ситуацій між дітьми.
Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці, що є характерним для ігор учнів 1-2 класів, бажано для такої гри використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником "ти". Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.
Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м'ячем. Він проголошує слова:
Раз, два, три!
Водити зараз будеш ти!
Коли буде проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а дитина, що стоїть в його центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м'яч - той і ведучий.
Ведучий може бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими способами.
До них належать:
• вибір за згодою тих, хто грає;
• обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри;
• обрання, за результатами проведеної раніше гри: ведучим стає учень, який виграв попередню гру - був прудкішим, кмітливішим, уважнішим.
Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.
Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.
Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можна визначити такі, як:
- систематичність проведення ігор упродовж дня;
- забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності;
- оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;
- використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.
Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, як визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальним] функціями у дитячому середовищі.
1.2. Роль впровадження і застосування українських національних рухливих ігор у системі виховання молодших школярів.
Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і застосування українських національних рухливих ігор у системі виховання молодших школярів. Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності.
Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру (Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський). Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги - Дені Дідро, Ян Амос-Коменський, Вільгельм Август Лай, Мішель Монтень, К.Д.Ушинський. Про окремі аспекти використання українських національних рухливих ігор у вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку говориться у працях Л.Бондаренко, В. Верховинця, Е. Вільчковського, О. Воропая, В. Скуратівського, А.П. Усової, О.Ю. Яницької та ін.
Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворенні психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв'язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів.
Розділ 2
Використання українських народних ігор з елементами співу та музичним супроводом в дітей молодшого шкільного віку.
Пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня — гра, - це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його дитина може вже цілим своїм єством пережити.
Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в'яжуться тісно з поза музичним змістом, із загальними подразненнями думок рухом, а передовсім забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось самим собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника й джерела всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи немов виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в дитини найкращі душевні риси.
Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:
а) гра - творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;
б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;
в) гра - засіб всебічного розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом - діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки.
Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;
г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам, вчителям фізичного виховання. Всі вони допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.
Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.
Дітей молодшого шкільного віку треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.
Дитячі ігри - це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.
Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.
Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.
Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами - бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення - попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.
Зимово-весняні ігри
Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є "Коза". За "козу" діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. "Козу" за ремінець водить "дід". Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як "жид", "жидівка", "лікар", "циган" і "міхоноша".
Колядники з "козою" підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: "Чи пускаєте "козу" до хати?" Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.
"КОЗА"
(Колядники виконують обрядову пісню,
а персонажі імітують діями текст)
Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!
Ой розходися, розвеселися,
По всьому дому, по веселому.
Де коза ходить - там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою - там жито копою,
Де коза рогом - так жито стогом,
А в Михайлівні - всі хлопці стрільці,
Встрелили в козу, в правеє ушко,
В правеє ушко, в саме сердечко.
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку,
Надима козі,
Та й у жилочку.
Надулась жила - коза ожила;
Та й пішла коза,
Та стрибаючи,
Своїх діток та шукаючи.
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею - радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.
Свято "Зустрічі Весни" приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу - "коли щука хвостом розіб'є лід", - або "коли пташка вівсянка заспіває пісню "Покинь сани, бери віз".
Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю. Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.
Гаївки - це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.
З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.
ОГІРОЧКИ
Питається мати дочки:
- Де посієш огірочки?
Приспів:
Гей, в'ються, в'ють,
Ся розвивають.
Сіймо, мамцю, над водою,
Заскородим бороною.
Приспів: .
Посіяли огірочки
Рівнесенько, в два рядочки.
Приспів: .
Від морозів укривали,
Водицею поливали.
Приспів: .
А вже весна вскресла
(Ідуть, взявшись за руки, великим колом).
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
Приспів: Гей, дівчата, весна вскресла,
Зілля зелененьке. (2р.)
Принесла вам росу, росу,
Як дівочу красу, красу. (2р.)
П-в: Гей, дівчата, весна вскресла,
Бо дівоча краса,
Як весняна роса. (2 р.)
П-в: .
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
П-в: .
Принесла вам росу,
Парубоцьку красу. (2 р.)
П-в: .
Парубоцька краса,
Як весняна роса. (2 р.)
ОГІРОЧКИ ПУП'ЯНОЧКИ
(Дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло, подібне на огірок, або взявшись за руки, великими кривими лініями ходять навколо церкви і співають)
Огірочки-пуп'яночки, завивайтеся, завивайтеся,
Ви, молоді дівчаточка, женихайтеся, женихайтеся.
Огірочки - пуп'яночки, вже завилися, вже завилися,
А молоді парубоньки поженилися, поженилися.
Огірочки-пуп'яночки, жовтий цвіт,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт,
Честь і слава Україні на весь світ, на весь світ,
На весь світ, на весь світ.
Ми кривого танцю йдемо
(Дівчата беруться за руки і перша (ведуча)
малими кроками веде за собою шнур
дівчат різними колами)
Ми кривого танцю йдемо, йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, а ні ладу, ладу,
Не впізнати контра ззаду.
Ти сивая зозуленько-ленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала-вала,
Як панщина дякувала.
А тепер ми як день білий, білий.
Ми панщини не виділи.
Хлопи ходять, мальки крутять, крутять,
Пани ходять та й ся журять.
Як би хлопа заманити-нити,
Щоби хлоп йшов молотити.
Ходи, хлопе, молотити-тити,
Дам горівки ся напити.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окрім гри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість витривалість. Вони розвивають пам'ять, увагу, зосередженість, гартують почуття колективізму та взаємовиручки.
Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, працею під час перепочинку.
Залізний ключ або Вовк
Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки "Вовк" стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він прорве кола, то його запитують:
- Який ключ?
Він відповідає:
- Залізний!
Гра продовжується доти, поки "Вовк" не розірве коло. А як розірве, виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:
Хто зловить "Вовка", той стає на його місце і гра продовжується.
Літньо-осінні ігри
Купальські пісні та ігри.
Купальське свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню - Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.
На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.
Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево ("гільце", Купалу - вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.
А ми рутоньку посієм .
А ми рутоньку посієм, посієм,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем!
Пополем!
А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок вберемо, вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт.
Вберемо.
Коло Мариноньки ходили дівоньки
Коло Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде, стороною.
Над нашою рожею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібнесенький.
Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.
Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство - це найвища морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило, гумористичне обігрується.
Козуню-любуню
Козуню-любуню пристань до мене.
Нічого робити не будеш в мене.
Приспів: Топ-гоп, козуню, гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, козуню, гоп-гоп, моя маленька.
1. У мене водиця віконцем тече,
І мене горобчик хліба напече.
Приспів:
2. У мене лисиці спечуть паляниці,
У мене ведмідь і зварить обід.
Приспів:
3. Послухай, козуню, як дзвони дзвонять,
Як скрипки грають, як бубни бубнять.
Кицька
- Де ти, Кицько, ходила?
- У млині сиділа.
- Що там, Кицько, робила?
- Житечко молола.
- Що там, Кицько, заробила?
- Шапочку дукатів.
- Що ти, Кицько, купила?
- Бубликів багато.
- З ким бублики поїла?
- З гостями у свято - няв, няв.
Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт, Ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.
Квочка
У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок, прив'язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток, дрібних квіток,
Діти-квіти "Квок!".
Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка, квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.
Хто швидше займе стільчик
Дітей ділять на 2 групи. Ті, що сидять на стільчиках у колі, тримають у правій руці хусточку або стрічку. За кожним стільчиком стоїть дитина з другої групи.
Музика А. Діти, які сидять на стільчиках, розмахують хусточками. Діти з другої групи ідуть високим кроком навколо своїх стільчиків.
Музика Б. Всі діти танцюють у колі. Із закінченням музики - швидко сідають н стільчик. Хто не встиг зайняти місце, стає за стільчиком. Гра починається з самого початку.
Льон
Всі стають в коло, а одна дитина з гурту стає в середині й показує, присідаючи, що треба робити (виконує різні рухи), як тільки хор проспіває до кінця пісеньку. Всі повинні робити те, що покаже той, хто ходить всередині.
Коли ж хтось не зробить, не зуміє чи не поспішить зробити - тому гуртом призначують якусь кару.
Дід
Учасники гри вибирають Діда, який іде до своєї хати, - чотирикутника. Діти стают півколом кроків за 10 від Діда. Гру починає Дід. Він виходить з своєї хати й поволі наближається до дітей, котрі стоять на одному місці, а ж поки Дід не проспіває своєї цілої пісні й не проробить всього до співу. Після слів "от такий плечистий, Тьху його к нечистій", спльовують і розбігаються хто куди. Дід намагається кого-небудь заморити (ударити), а потім тікає у свою хатку, де його бити вже не можна. Коли заморений Дідом не встигне віддати йому удар назад, то сам стає Дідом, а як заморений віддасть йому удар назад, гра починається знову з тим самим Дідом.
Іде, іде дід, дід, несе, несе міх, міх.
От такий дідище, от такий старите,
От такий ногатий, от такий рукатий,
От такий вусатий, такий бородатий,
От такий окатий, от такий плечистий.
Тьху його к нечистій!
Мишка та кіт
Діти стають у коло, побравшись за руки, і співають. Призначають двоє воріт для кота, якими він тільки і може вільно вбігти в коло, пробиратися через інші ворота йому забороняється. Для мишки всі ворота відкриті. Кіт намагається зловити Мишку, то вбігаючи в коло, то вибігаючи з нього. Після того, як Кіт зловить мишку, вибирають нового Кота й Мишку. Коли Кіт довго не може зловити Мишку, то й перед ним всюди відчиняються ворота, але тоді Кіт повинен бігати тільки тією дорогою, якою утікає од нього Мишка. Гра трохи ускладнюється, коли діти кружляють хороводом.
1.Ой до нори мишко, до нори, та до золотої комори,
2.Моторненька мишка утіка,
А ледачий котик не спійма.
З.А ледача мишка не втече,
А моторний котик дожене.
Лис
Побравшись за руки, всі стають в коло, а один за вибором, стає в коло за Лиса, і йде всередину. Коло подається та вправо, то вліво з піснею:
"Ха-ха-ха, гі-гі-гі!
Зловись Лис у капкані,
Качки, кури, голуб'ята,
Злодій Лис в капкані!
Ой, ой! Вирвавсь - утікайте,
Тепер в нього страшна злість,
Кого зловить, того з'їсть.
Коли проспівають всю пісню, то хутчій розбігаються на всі боки, а Лис ловить, кого піймає, той стає Лисом і гра починається знову.
А вже весна воскресла
(сценарій)
Здалеку лунає пісня:
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Ходім співаймо, радо вітаймо
Красну, ясну, гожу весну.
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Гаєм, лісочком, бором, поточком
Гомін, гомін, гомін гуде (2 р.)
Ку-ку, ку-ку пташко мала (2 р.)
Ти нам співала, правду сказала
Щезла, щезла, щезла зима.
Вбігає гурт дівчат і хлопців з глечиками, коновками, збаночками. Вони обливають одне одного, сміються, жартують.
Дмитро (ллє воду на Ганусю):
Будь здорова, як вода, весела, як весна.
Ганнуся: Обережно, Дмитре, віночок новий, квітки замочиш.
Петро: А ти на коси, Дмитре, на коси, щоб гарно росли. (Підносить коновку над головою Ганнусі. Вона втікає).
Ганнуся (стріпує воду з кіс): То тебе полити треба. Бачиш, який малий, ніби тебе ніколи весняний дощ не мочив.
Оля (відбирає коновку): Давайте, дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс.
Дівчатка підбігають до Петра. Одні тримають його, інші ллють на нього воду.
Петро: Досить Дівчата, а то до неба виросту.
Оксана (ллє на Петра воду три рази):
Один дощ, другий дощ, третій дощ.
Петро: Досить з мене одного. Бр-р .
Оксана: Три краще. Знаєш, як старі люди казали: "Як підуть у травні три дощі добрі, то наповнять три роки голодні".
Петро: На урожай, то добре, а для мене яка вигода? Сорочка вся мокра, змерз, як цуцик. Ой, дівчата, дівчата, жалю у вас до мене немає. Я ж на ваші сорочки води не лляв, тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з голови до ніг облили.
Маруся: Здоровий будеш! А сорочка висохне. Он бачиш, як сонечко гарно світить.
Петро: Зараз я вас з голови до ніг обіллю, ви теж просохнете, (Бере коновку і міряється. Дівчата пищать, розбігаються, сміються).
Не бійтеся, сороки, коновка пуста, але я зараз принесу з криниці, і всі воду на вас виллю
Ганнуся: Досить обливатися. Час на гагілку іти. Вже хлопці ведуть ведмедя.
Орко (веде Ведмедя): Весна воскресла!
Всі: Ми тому раді.
Ганнуся: Ой, Ведмедику, як же ти зиму перезимував?
Ведмідь: Гу-гу-гу (Біжить за дівчатами, ті сміються, відпихають його, відтак беруть у коло і співають):
А вже весна воскресла,
А вже весна, наша люба весна воскресла.
А що ж ти нам принесла?
А що ж ти нам, наша люба весно, принесла?
На паняночки віночки,
На панночки, славнії дівочки, віночки,
Парубочкам по кийочку,
Парубочкам та славним синочкам,
По кийочку.
До кола підходять менші діти, вони дражнять Ведмедя, він біжить за ними, а дівчата продовжують співати. В колі лишається один хлопець.
Вінку мій ружовий,
Десь бував?
У Львові.
Що за тебе давали?
Таляри золоті.
1. Ти, мій милий Тимку,
Вибирай си Химку,
З котрою схоч, тою підскоч.
У кінці приспіву хлопець, який стояв у колі, вибирав собі дівчину із нею високо підскакує.
Чути дзвін. Він кличе всіх на гагілку. Хоровод разом з Ведмедем іде зі співом по селу. Дорогою беруть до хороводу всіх, кого зустрінуть і тих хто біля хат.
В'яжіться, огірочки
В'яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
Питалася мати дочки
Чи садила огірочки,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт.
Ой садила, поливала,
Бо ся гостей сподівала,
На весь світ, на весь світ.
В'яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
А нашії огірочки
Так ся в'ють,
Так ся в'ють.
А другі ся приглядають
Чи хороше розцвітають
Розвиваються, розвиваються.
Хлопці і дівчата хороводом повертаються туди, де починали свято. Співи та ігри продовжуються аж до вечора.
Розділ 3
Шляхи активізації музично - естетичного виховання засобами дидактичних ігор.
Перехід від гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов'язаною з появою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так і в позакласній роботі.
Шестилітня дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно виключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає - загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушення шестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вона незлюбить школу, навчання ,книгу, самого педагога.
Музично рольова гра молодших школярів ґрунтується на взаємовідносинах у класному, шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольових іграх учні розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоєнні соціальних норм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду взаємодії, виявляючи готовність до виконання вимог партнерів. Подальшого запиту у молодших школярів набувають конструктивні ігри, які сприяють більшій обізнаності про властивості різних матеріалів, усвідомлення просторового розміщення, диференціації форм. Вміло спрямована вчителем і батьками гра для молодших школярів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Включення до навчальної діяльності ігрових елементів активізує і підвищує їх пізнавальну діяльність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують завдання трудового характеру. Існують індивідуальні особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. Як показала практика, найактивніші щодо кількості використання різноманітних ігор є учні других класів. У третьокласників кількість їх використання зменшується, проте виникає потреба у більш змістовніших.
У молодших школярів заняття, в тому числі й музичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження і підвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів у співі і в музично - ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор.
У цей час свідомо проявляється інтерес і любов до музики, формується запас улюблених творів, зміцнюються навички слухання музики та її емоційного сприймання. В процесі виконання пісень, ігор, танців, виконання колективних вправ у школярів розвиваються вольові та емоційні якості, дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ході найпростішого аналізу музичних творів у них удосконалюється пам'ять, поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності, музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики, емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних, так і своїх товаришів, творчо підходити до музичної діяльності.
Залежно від вікових особливостей видозмінюється і характер творчих ігор. Це помітно з аналізу сюжетів самих ігор, характеру виконання рухів тощо. В іграх спостерігається логічна послідовність підпорядкування задуму різноманітних сюжетів, у яких вони спираються не тільки на свої безпосередні спостереження, а також на враження від розповідей, бесід, співу. Удосконалення елементів гри відбувається разом з маніпуляцією творчих дій, які відображають навколишнє життя.
У сфері творчих можливостей молодших школярів слід виділити наступні: легке сприймання різних творчих завдань; імпровізація на заданий образ; створення ритмічних і мелодичних імпровізацій на дитячих музичних інструментах; інсценізація знайомої .пісні; інтерпретація інструментальної п'єси зображального характеру. Тому у молодших школярів з'являється реальна можливість більш інтенсивного музично-естетичного розвитку. У результаті систематичного навчання розвиваються музичні і загальні творчі здібності, вдосконалюються певні співочі і музично-ритмічні навики. Тому для інтенсивнішого музичного їхнього розвитку необхідно використовувати різноманітні види музичної діяльності та допоміжні засоби і прийоми роботи, враховуючи індивідуальні особливості.
Музичний рівень сприйняття у переважної більшості першокласників різнохарактерний. Одні вміють слухати музику зосереджено, чисто й виразно проспівувати. Інші не розуміють, що означає "спеціально слухати музику", правильно співати, особливо якщо вчитель використовує незрозумілий для них термін "нечисто співаєте". Відомо, що деякі діти вчилися музиці у домашніх умовах, у ДМШ і вже мають деякий досвід та знання з музичної грамоти, а інші люблять музику, не задумуючись над цим явищем. Ті учні, у яких батьки негативно відносилися до музики, зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей інші.
Під музичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання - до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток .
Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючи їх.
В учнів другого класу закріплюються, поглиблюються, розширюються музичні знання, вміння та навички, набуті у першому класі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі і мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учні набували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класі ця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчання більш свідомим, у порівнянні з першокласниками.
Музична діяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відмінні музичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяє учням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити про художній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика - це не просто картини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця, які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини.
Визначаючи особливості характеру художньої гри, слід відзначити їхні більш розвинуті музичні здібності, потрібно виділити уважніше відношення до нового, у той час, як для учнів 1-3 класів сам факт зустрічі з життєвим музичним образом - відкриття. Третьокласники в змісті музичних творів намагаються винайти щось нове, більш глибоке за змістом, що одночасно є важливим, значним, художньо - виразним у емоційно - естетичному відношенні.
Таким чином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учні спираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формують природу творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів.
Характерною рисою музичного мистецтва є надзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, які відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів, вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденному житті.
3.1.Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів.
Особливу привабливість усім іграм надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України. Плідна етнографічно - дослідницька діяльність В.М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ними системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор « як художнє відображення дійсності у словесно - музично - хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом».
Автор розробив алгоритм підготовки і проведення музичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло - це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця".
На думку Верховинця "найкраща форма гри - це замкнене, чи розірване коло. Щоб гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по - друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців.
Ефективність гри вимагає ретельної підготовки педагога, продумування її змісту та послідовності ігрових дій. Успішне здійснення цієї настанови можливе тільки за наявності розвинутих творчих здібностей педагогів.
Особливо педагогічно цінними він вважав музичні ігри, супроводжувані піснею. На думку педагога, естетично ідеальною є така система виховання, в якій творчий розвиток учнів здійснюється на основі гуманістичної традиції.
Всі ігри зі співами повинні виконуватись ритмічно, тому керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичного боку, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.
Педагогічну цінність мають ритмічно - проведені ігри, бо вони об'єднують дітей і перетворюють гру в серйозну гуртову працю. Вчений, підкреслюючи що змістом життя дитини є гра, виділяв такі її функції:
- зміцнення дитячого організму виконанням фізичних вправ та танцювальних рухів;
- стимулювання дитячої фантазії, творчості;
- розвиток уваги, пам'яті, спостережливості, волі;
- виховання самостійності, дійової рішучості;
- утвердження дружніх товариських стосунків у колективі, реалізація потреби у співробітництві;
формування умінь, самоконтролю та саморегуляції (керування власними емоціями та почуттями );
- здійснення психотерапевтичного впливу на дитину шляхом акцентуації позитивних емоцій.
При класифікації ігор учений керувався їх тематикою і віковими особливостями вихованців. Важливого виховного значення В.М.Верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець - невід'ємна складова культури українського народу. Якщо у давні часи танці виконували комунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищем мистецьким, апелюючи вже не тільки до розуму і пам'яті, а безпосередньо до почуттів та естетичної потреби.
Отже, до основних форм роботи, що забезпечили б, в основному, правильне музичне виховання, можна віднести такі: дитячі ігри, шкільний хор, ритмовий оркестр, груповий спів, слухання музики, музичні екскурсії, мистецьке оформлення свят. Відомо, що основним завданням музичного навчання є виховання та підготовка такого слухача, який зміг би не тільки сприймати, але й сам пропагувати музичні цінності.
Метою музичного виховання, крім виховання ритмічного чуття, є розвиток відчуття тембру, інтонації, нюансування, фразування. Особливо цінною властивістю ритмового оркестру є залучення до його ансамблю. Найдоступнішим ритмічним оркестром для школи є оркестр, який складається з ударних інструментів: бубна, музичних бряцалок, кастаньєтів, ксилофону. В музичній ігровій діяльності найповнішою допомогою може бути інструмент, проте на перше місце виступає зразкове виконання пісень самим педагогом .
Слухання музики також є вирішальним етапом на шляху розвитку музичних здібностей дитини і вірного сприймання музики. Справжнє слухання музики починається з "вивчення і слухання такого музичного матеріалу, який повинен відповідати вікові дитини та бути близьким до її рухливої природи".
Кожна гра несе в собі глибоке смислове навантаження і має конкретно - визначену мету. Шлях до мети лежить через виконання завдань, поставлених перед дитиною у грі.
Визначаючи основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності слід розглянути деякі види творчих ігор. Серед цікавих і корисних видів творчих ігор є імпровізація (від латинського ітргоуізш - несподіваний, раптовий).
Музичні імпровізації бувають різних видів, найпоширенішими серед них є співацькі й інструментальні. Досвід показує, що співацька імпровізація - одне з улюблених занять молодших школярів. Нею із задоволенням займаються усі діти, не лише котрі добре вміють співати.
Одним із завдань, які допоможуть сформувати навички співацької імпровізації, є складання мелодії на запропонований літературний текст або власний. Учні можуть запропонувати кілька варіантів за допомогою вчителя, оцінюючи їх. Для цього перш ніж оцінити створену мелодію, учні повинні її проспівати, тобто запам'ятати й відтворити знову. Можна запропонувати імпровізувати підголосок до мелодії, якщо учні мають відповідні навички.
У роботі з молодшими школярами використовувала такі прийоми:
1. Завдання для розвитку почуття ритму: придумати слова, фрази в даному ритмі; передати ритмічний мотив загадки на ударних інструментах і скласти до неї відповідь; наприклад: загадка "Хто в лісі стукає тук-тук?" Відповідь: "Дятел, дятел".
2. Завдання для розвитку художньо-образних уявлень під час гри на дитячих музичних інструментах: скласти ритмічний рисунок в характері маршу, польки, колискової; проілюструвати розповідь або маленьку історію з музично-шумовим супроводом.
3. Завдання для розвитку творчого сприймання музики: передати темп твору під час його звучання певним жестом, обрати і інструмент для ритмічного супроводу мелодії.
Проводячи дослідну роботу в школі, проводила з учнями такі творчі ігри:
а) імпровізація короткого ритмічного малюнку;
б) вигадування віршованого тексту до окремих двотактових відрізків ритму;
в) імпровізація мелодії до готових ритмізованих прикладів.
Так, перш ніж зіграти гру, школярі повторювали ритмосхеми, відтворені вчителем. Це було підказкою, оскільки настроювало слух на певну протяжність ритмосхеми (двотакт) і метроритм (чергування восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві чверті без затакту). Свобода творчості в іграх обмежувалася певним ритмічним малюнком. Перед виконанням останньої гри діти тренувалися на легших вправах, створюючи мелодії до окремих слів, запитань і відповідей.
Дитяча музична творчість є органічним елементом різних видів музичної діяльності: співу, слухання музики, гри на дитячих музичних інструментах, тощо.
Творчий процес сприяє розвитку мислення, уяви, спостережливості, активності, позитивних емоцій, а також спеціальних музичних здібностей, через це творчість у музичній діяльності має бути невід'ємним компонентом кожного уроку музики.
Процес керівництва дитячою художньою творчістю складний і суперечливий, і учитель має надавати дітям певну свободу, одночасно залучаючи їх до навчання - набування знань, умінь і навичок.
Отже, гра як метод музично-естетичного виховання має особливе значення для школярів. Тож і сучасна програма "Музичне мистецтво" націлює на широке застосування музичних ігор, різноманітних музичних вправ, танцювальних рухів тощо.
3.2. Методика застосування творчих ігор у музично-естетичному вихованні молодших школярів.
Творчий доробок українських класиків та сучасних композиторів є важливим засобом в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи. Пісенні жанрові різновиди застосовуються у педагогічній діяльності як в поурочній так і в позакласній виховній роботі, де є необмежений простір для творчої праці.
Приступаючи до проведення гри, учні обов'язково попередньо мають ознайомитись з ігровим репертуаром. При цьому підбираються такі пісні-ігри, які за змістом, формою, і способом проведення відповідали віковим особливостям учнів. Під час гри потрібно обов'язково звернути увага на всі запитання, зауваження та доповнення учнів, що стосувалися змісту та способу проведення .
Ігрова діяльність для школярів зберігає своє значення як найбільш доступна і природна форма діяльності, що усуває авторитарність у стосунках учителів і учнів, створює особливу атмосферу інтересу, емоційного піднесення.
Народні ігри-драматизації є віками перевіреним засобом виховання підростаючого покоління. В більшості таких хороводних ігор пісня, діалог, рухи органічно взаємопов'язані між собою. Крім того, ігри розвивають і загартовують дітей фізично, ознайомлюють їх з тими чи іншими трудовими процесами, вчать спостережливості, кмітливості. Ігри - драматизації є до того ж формою "незацікавленого спілкування", "спілкування заради спілкування", яке в процесі історичного розвитку набувало самостійної цінності для людської особистості і стало загальнонародним надбанням.
Це насамперед, ігри землеробської тематики, які в слові й пластиці відтворюють сівбу, вирощування, догляд, збирання, обробку польових та городніх культур. Прикладів таких хороводних ігор можна навести багато: "Мак"," А ми просо сіяли", "Ой на горі льон " та інші.
Більшість сюжетів пісень мають жартівливий, гумористичний характер, тому вони легко сприймалися школярами і з інтересом виконувалися. Музично-поетичний матеріал дозволяє використовувати різні форми творчої інтерпретації - в сольному та ансамблевому виконанні, у вигляді інсценізацій чи театралізованого дійства, а також може включатись як ілюстрація до тематичних бесід і лекцій-концертів.
Пісні насичені ігровими елементами, нескладні для виконання, ознайомлюють учнів з тематичними діями. На першому етапі з учнями вивчаються мелодія і слова пісні. Після чого обговорюються головні персонажі та обираються виконавці, розподіляються ролі, аналізується головний зміст та виявляється основна драматургія пісні, співставляються основні художні засоби літературного та музичного тексту. При цьому визначилась така послідовність вивчення: а) розучування пісні, б)вибір дійових осіб, в) проведення гри.
На уроках музики застосовуються творчі рольові ігри, через які відбуваються навчальні функції, що з кожним наступним класом ускладнюються і зростали. Розвиток пам'яті, слуху, ритмічності, відчуття краси, гармонії і мелодії - все це створює атмосферу невимушеності та емоційного відгуку.
Особливо важливо те, що в таких умовах найбільше проявляються творчі можливості учнів. Всі творчі завдання виконуються в певній послідовності.
Бесіда 1.
Учитель. Піаніно – це клавішний інструмент. Коли музикант натискає на клавіші, то в середині маленькі молоточки вдаряють по струнах і інструмент звучить. Уявіть собі, що ви граєте на піаніно.
Учитель разом з учнями імітує гру на піаніно.
Учитель. Одним із найвеселіших українських інструментів є бубон. Він так гарно відбиває ритм веселих мелодій, що його просто неможливо не запросити на весілля. Спробуємо уявити собі, що ми весело вибиваємо на бубні.
А зараз пропоную вам пограти на барабанах. Інструмент цей поважний, голосистий завдяки повітрю, яке знаходиться між його туго натягнутими шкірами, має звук об'ємний та компактний: "Бум,бум!"
Учитель. І останній інструмент, на якому хотіли навчитися грати малесенькі вітерці, - брязкальця. Чарівний передзвін їхніх камінців, що знаходяться в середині кульок, супроводжує навіть класичні твори, які виконують оркестри.
Діти, полічіть, будь ласка, скільки інструментів буде в нашому оркестрі. Які саме? Отже, на чому грати, ми знаємо. Яку пісню ви хотіли б виконати на ваших інструментах?
Учитель разом з учнями готують українську народну пісню « Галя по садочку ходила».
Учитель. Візьміть у руки свої інструменти і під акомпанемент фортепіано спробуйте відтворити цю пісеньку. Чудово, та мені здається, що над виконанням нашого твору слід трішечки попрацювати…
Учитель може самостійно показати, як інструменти повинні виконувати пісні.
Діти повинні не тільки знати назви інструментів, а й вміти охарактеризувати їхнє звучання. Наприклад, барабан гримить, як травневий грім, металофони дзвенять як весняні краплі. Можливі й інші асоціації - головне, щоб вони були яскравими, емоційними.
Цікава і корисна творча гра супроводжувати на дитячих музичних інструментах пісню або твір під час слухання музики. Створюючи колективними зусиллями партитуру акомпанементу, бажано враховувати наступне:
а) сильні долі виконувати яскравіше, слабкі - тихіше;
б) коли музика розвивається й наближається до кульмінації, доцільно не лише посилити звучання, а й ускладнити супровід;
в) змінюючи супровід у кожній частині твору, можна показати його форму. Можливі різні варіанти застосування дитячих музичних інструментів на уроках. Наприклад, учитель каже: " Перший ряд сьогодні буде оркестром ". Важливо, якому саме рядові доручити це, адже бути оркестрантами хочуть усі діти. З одного боку, можна вибрати тих, хто краще поводиться, адже оркестранти - люди дисципліновані й акуратні (виховний момент). З іншого боку, можливо, саме гра в оркестрі й буде чинником, що дисциплінує. Крім того, можна доручити грати на будь-якому інструменти тільки одному учневі (кожному по черзі).
Шумовий оркестр можна збагатити елементарною грою на різних музичних інструментах: сопілочках, дудочках, блок - флейтах, металофонах, тріодах і барабанчиках різних розмірів і звучностей. Шумовий оркестр є цікавою формою, але не тільки сам по собі, а як привід для рольової гри, імітації звуків тварин, пташок. Чим різноманітніші інструменти, тим яскравіше активізується фантазія учня.
Урок музики - це урок мистецтва, де все має бути гармонійним , естетичним.
Як показує досвід, без опори на знання, тобто без навчання, якість виконання творчих завдань невисока. Чим більше у дітей знань, досвіду, чим сформовані творчі навички, тим краще результат у цьому виді діяльності.
Проте, сказане не означає, що ігрові методи і прийоми слід застосовувати якомога частіше, це може призвести до того, що учні сприйматимуть урок як розвагу. Іноді їм більше імпонує серйозний тон.
Отже, технологія навчання молодших школярів на уроці має бути такою.
Вчитель постійно спостерігає за дітьми проводячи урок з елементами розважальності, а коли він побачить, що треба активізувати дітей, то урізноманітнює види художньої діяльності як методу.
Таким чином, можна зробити висновки, що ігрова творча діяльність доставляє учням незрівнянну радість, естетичну насолоду, розвиває музично-творчі здібності, робить їх гуманними, духовно багатшими, сприяє самовираженню, прояву самостійності в засвоєнні художньо-смислової інтерпретації творів музичного мистецтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар