Досягти чистої інтонації допомагає раціональна постава обох рук виконавця. Вправність ігрового апарату є основною часткою музично-виконавського обдарування. За допомогою певних вправ незграбні рухи можна перетворити на майстерні, доцільні і швидкі, так як розвиваються м’язові відчуття.
Досить часто, у педагогічній практиці, трапляється так, що учню з добре розвинутим слухом буває важко досягти чистої інтонації. Скрипалеві потрібно знати інтонації кожної тональності, адже чистота інтонування не є чимось постійним. Часом у виконавців, наділених гострим слухом, виникає надзвичайно неприємне почуття при не точному інтонуванні. Чим більше посилюється це відчуття, тим сильнішою стає потреба якнайшвидше досягти правильної висоти звуку. Скрипаль виправляє інтонацію змінюючи положення пальців, що, відповідно, змінює число коливань. Таким чином, на початку навчання важливо розвивати слух настільки, щоб фальшивий звук викликав загострене неприємне відчуття, яке спонукатиме учня до миттєвого виправлення інтонації, а згодом приведе до автоматизму ці рухи.
«Досконалий звук» - музично-естетичне поняття, і за своїм характером повинен бути:
безперервний і без шумів, які відбуваються внаслідок занадто сильного і нерівномірного тертя між струною і смичком;
цілком задовольняти наш слух, в якому досить добре і свідомо сформований основний тон.
Значний вплив на якість звуку та інтонації має слухове сприйняття. На цю особливість мало хто із скрипалів звертають увагу. Віддаляючи вухо від скрипки, покращується критичне відношення до звукодобування, і виконавець гостріше відчуває недосконалість звуку і призвуки.
К.Флеш - «Ліве вухо насолоджується, а праве - критикує.» . Цим можна пояснити бажання більшості виконавців наближувати вухо до скрипки в кантилені, і навпаки - віддаляти його у складних технічних місцях, які якраз найбільше потребують слухового контролю. Надмірний поворот голови вправо може призвести до затискання м’язів, особливо коли підняте ліве плече. Крім того, під вагою голови підгрифник прогинається до деки, внаслідок чого струни натягуються ще більше і скрипка розстроюється під час гри. І, хоча, такі рухи зазвичай інстинктивні і часто викликані хвилюванням, - вони можуть зашкодити інтонації.
Згідно із законами акустики, кожному звуку властива певна частота коливань. Якщо ці коливання утворюються у потрібній кількості, - ми сприймаємо такий звук як чистий. В іншому випадку - як фальшивий. Тут надзвичайно важлива роль слуху. Теоретично, можливо встановити число коливань кожного окремого звуку, але на практиці скрипалі покладаються виключно на своє вухо.
На початковому етапі навчання учневі слід зрозуміти, що «не вухо веде за собою смичок». І хоч наш слух підпорядковується особливим фізико-акустичним законам, права рука скрипаля є середньою ланкою між бажаним звуком і тим, що виконується. Слух контролює дотримання фізичних умов руху смичка. З його допомогою учень, визначивши потрібне забарвлення звуку, використає смичок у найбільш доречнішій частині і зможе отримати бажаний результат.
Коливання струни знаходяться в залежності від способу ведення смичка. З цим зумовлена вимога прямолінійного і перпендикулярного ведення смичка, тому що тільки так можна домогтися правильного положення його на струні перед грою і під час гри, і правильного зняття смичка зі струни. Зміна моментів захоплення струни смичком і моментів відпускання її повинна відбуватися періодично, щоб отримати найбільш рівномірні коливання як струни, так і смичка, адже струна коливається вільно тільки тоді, коли це їй дозволяє смичок.
Повний звук є результатом рівномірної швидкості ведення смичка і незначного натиску смичка на струну. Кожній швидкості руху смичка відповідає певна сила натиску, величину якої визначає слух, а м’язове відчуття встановлює необхідну силу натиску. Якщо швидкість збільшується в більшій мірі, ніж тиск, то смичок дотикається до струни недалеко від підставки. Наближуючи смичок до підставки, зростає опір струни, і тут можна застосувати посилений тиск , одночасно збільшуючи швидкість руху.
Швидкість руху смичка і ступінь натиску на струну тісно пов’язані один з одним, але збільшення однієї обов’язково супроводжується зменшенням іншої. Змінюючи швидкість смичка, слід пам’ятати правило: чим довший відрізок смичка, тим більша швидкість тривалості даного звучання. Непомітна зміна смичка є необхідною умовою правильної музичної артикуляції. Нервове збудження і хвилювання приводить до невірного і непевного ведення смичка, результатом чого буває надмірний тиск і поганий звук, а наслідки хвилювання можна виправити за допомогою м’язового звільнення в потрібний момент.
Свобода виконавського апарату і володіння усіма видами техніки - важливі чинники виховання навиків чистоти інтонування. Розвитку рухового відчуття інтонації, особливо на початку навчання, сприяють такі моменти постави лівої руки:
правильне положення руки щодо шийки інструмента;
усунення надмірного стискання шийки інструмента великим і вказівними пальцями;
правильне розташування пальців над струнами;
чітке і точне натискання пальців на струну;
рульовий рух ліктя при змінах струн;
правильне виконання змін позицій. Оволодіння грифом, тобто знання позицій, може бути непоганим засобом для досягнення доброї інтонації у всіх регістрах скрипки. Недостатнє знання позицій (особливо другої, четвертої і шостої) призводить до різкого погіршення звучання, і про якість інтонації говорити вже не доводиться.
Тому на перший план виходить, з одного боку, роль музичного слуху, що визначає заздалегідь висоту наступного звуку, і, з іншого боку, необхідність тимчасового використання проміжних тонів і допоміжного рульового руху лівого ліктя (при переходах), так як «форма руху обумовлює чисту інтонацію». Часто можна спостерігати, як в найбільш важких місцях скрипаль, зосередивши свою увагу на «стрибку» і на «попаданні» на верхню ноту, вдається до допомоги правої руки, посилюючи звук на верхній ноті. В результаті цього виходить помилковий акцент.
Для лівої руки потрібно визначити, в якій мірі потрібно використовувати рух ліктя, щоб уникнути крайніх точок переміщення його при переході з нижньої позиції в верхню і назад. Також не слід вдаватися до зайвих рухів, які різко порушують нейтральне положення ліктя у міжпозиційній грі. При зміні позицій змінюється форма постановки пальців і, відповідно, інтонація. Розмах рульового руху визначається індивідуальною довжиною руки і пальців. Нерухоме положення ліктя лівої руки може призвести до надмірного напруження пальців, особливо мізинця , бо перший палець природно тяжіє до поріжка. При переході з однієї струни на іншу, рука відіграє роль керма. Вона ставе кисть в положення, відповідно до тої струни, на якій безпосередньо буде виконуватися перехід. Палець потрапляє на новій струні точно на місце, відповідно тональності . Недостатнє використання рульового руху лівого ліктя, особливо в нижньому регістрі, сприяє зниженню інтонації окремих нот і цілого звукоряду.
Недостатній тиск пальців на струну, несвоєчасна підготовка і розбіжність руху пальців із рухами смичка - теж впливають на якість інтонації Відповідно, - палець не встигає вчасно стати на струну і притиснути її, в результаті чого виникає неякісний звук і неточна інтонація. (Частіше це стосується четвертого пальця при відтягуванні і при відведенні його за межі грифа). Надмірне піднімання пальців і високе розташування їх над струнами порушує зв'язок їх з грифом, через що опускання пальців на струну стає не підготовленим, напруженим, що ускладнює точність і чистоту інтонації .
Роботу над інтонацією значно полегшує доцільна аплікатура, коли немає незручних розтягнень і перекидання пальців на сусідні струни. Нерідко рухи й аплікатура, які зручні у повільному темпі, виявляються незручними у швидкому темпі. Не слід забувати про постійний слуховий контроль та м’язові відчуття.
Велику роль відіграє правильне застосування прийому вібрації. Для покращення точності слухового контролю вібрація повинна бути поміркована. Під час переходів в позиції коливання руки повинне бути мінімальним, адже вібрація викликає неспокійний стан руки, що обумовлює неточність інтонації у наступній позиції. Розбираючи твір краще зовсім відмовитися від вібрації, так як застосування цього прийому заважає плавно з’єднувати звуки .
Під час виконання подвійних нот чистота інтонації залежить і від якості звуку. Недостатньо яскраве слухове уявлення тональності може проявитись у виконанні подвійних нот як нечисте інтонування інтервалів. Учень повинен точно усвідомлювати яким пальцем потрібно грати і змінювати тон чи півтон; і чітко розуміти яка із подвійної ноти - нижній чи верхній звук інтервалу є основою.
Потрібно також пам’ятати, що у подвійних нотах (крім чистої квінти) маса і довжина струн що звучать - різні. Для якіснішого звучання треба вибирати середню точку прилягання смичка до обох струн. Натиск смичка при грі на одній струні і рівномірний розподіл ваги смичка на струни у подвійних нотах - це умова,
Велике значення має зміна точки дотику смичка до струни і визначення тієї середньої точки між грифом і підставкою, що вирівнює звучання.
Виховувати в учнів чисту інтонацію можна шляхом раціональної роботи над нею та систематичного контролю з боку педагога.
Сповільнений темп занять дасть можливість учневі здійснити свідомий слуховий контроль за кожним звуком.
Метод - від повільного і ускладненого руху до швидкого, - не рідко призводить до негативних результатів. Система тривалих занять у сповільненому темпі, і у повільному темпі загалом, викликає втому ігрового апарату, а найголовніше, - скрипаль засвоює не ті рухи, які потрібні. Щоб усунути цю помилку, як результат крайності, потрібно використовувати «принцип поступового сповільнення темпу» (перевірка результату роботи у сповільненому темпі з рухами рук в «реальному» темпі), адже із анатомії відомо, що розвитку м’язів найбільш сприяє поступове і послідовне збільшення їх діяльності. Таким способом можна досягнути «гранично повільного темпу», необхідного для ретельного контролю і фіксування інтонаційного результату.
Можна запропонувати учневі спочатку вчити «повільні» п’єси в більш рухомому темпі, в якому легше буде об'єднати рухи окремих, як би ізольованих пальців у більш «зв’язні» рухи всієї групи пальців.
Коли музикант переходить до швидких темпів занадто рано, його нервово-м’язовий апарат ще не підготовлений до виконання даного темпу. Внаслідок цього пальці перестають слухатися, рух гальмується і в руках виникає «скованість». Перевіряти інтонацію краще на нюансі піано, адже при сильному звучанні ноти, висота звуку відчувається не так яскраво, як при слабком. Ще одна складність - прискорення темпу в piano. Це відбувається внаслідок скорочення рухів правої руки. М’язова діяльність пальців часто обумовлюється залежністю – це відображається як і на якості звуку, так і на інтонації. Але особливо відчутно цей дефект під час раптової зміни forte і piano. Виправляти інтонацію і перевіряти її точність найкраще у поєднанні попереднім матеріалом, тобто з цілою фразою, а не окремими її звуками.
Дуже важливо, щоб скрипаль своєчасно вивчав партію акомпанементу, адже в зв'язку з гармонічною основою і поліфонічним викладом зростає безперервна активність музичного слуху і руху. Зазвичай, на початку уроку, скрипаль ретельно налаштовує скрипку, але забуває «налаштувати» себе на правильний лад. Перед вивченням художнього музичного твору корисно переграти в цій тональності гаму або етюд, в основі якого низхідні та висхідні гамоподібні мотиви.
У роботі над інтонацією надзвичайно важливо визначення опорних звуків. Особливе значення опорних звуків в акордах і подвійних нотах. При чергуванні подвійних нот в деяких випадках можна опиратися на провідне начало певного пальця. Що ж до контролю звуків, які повторюються, то такі звуки можуть бути в одній октаві, у різних октавах, на різних струнах та в різних позиціях.
Наприклад, вправляти терцію в низхідному і висхідному порядку. При інтонаційних труднощах можна застосовувати допоміжний прийом - послідовно утворювати складні інтервали за допомогою менших: терція-кварта (за допомогою зручного чергування пальців можна вивчити їх інтонаційні співвідношення) і секста-септіма. Терції (за К. Мострасом) найкраще вивчати у хроматичних послідовностях, а октави - спочатку у межах першої позиції, а згодом (після доброго освоєння інших позицій) у інших.
Положення пальців на грифі під час гри півтонів має бути таке, щоб кінці пальців були тісно зближені. У високих позиціях пальці тоді навіть витісняють один одного. На початковому етапі вивчення нового твору слід добре визначити і вивчити тонові-півтонові чергування, щоб уникнути у подальшому виконанні (і особливо на виступі) непорозумінь та помилок у загальному інтонаційному плані твору.