субота, 23 січня 2016 р.

Розвиток естетичної культури та здійснення національного виховання засобами музичного мистецтва

Розвиток естетичної культури та здійснення національного виховання засобами музичного мистецтва
        У педагогічній теорії і практиці музика завжди визнавалась одним з найсильніших засобів впливу на духовний світ людини і тому широко використовується як інструмент виховання особистості. Мета полягає у розкритті особливостей естетичного виховання підростаючого покоління засобами музичного мистецтва.
        У загальному процесі естетичного виховання підростаючого покоління провідну роль вiдiграє мистецтво, зокрема музичне – завдяки своїй емоційній насиченості і різноманітності, безпосереднього звертання до внутрішнього світу людини, її найінтимніших сподівань, очікувань, багатства своїх проявів у житті тощо. Звичайно, музику не можна вважати єдиним засобом залучення особистості до надбань духовної культури.
         Естетичне виховання вважається дослідниками одним з найважливіших напрямів виховної діяльності, “суб’єктом і активними діючими факторами якого виявляються сама людина, суспільство, спеціально існуючі для цього соціальні інститути, професіонали, досягнення духовної і матеріальної культури взагалі та всі види мистецтва зокрема, природа; об’єктом – всі діти”. Естетичне виховання покликано “забезпечити різнобічне формування цілісної особистості дитини” – за умови його комплексності, в єдності усіх напрямів та форм.
        Важливо підкреслити, що на сучасному етапі становлення суспільства актуалізується діяльнісний, соціокультурний та комунікативний аспекти естетичного виховання. Мета естетичного виховання виходить за межі формування здатності “сприймати і розуміти прекрасне” у сфері креативної життєдіяльності.
       У науково-педагогічній літературі зустрічаємо визначення музичного виховання як складного діалектичного процесу розвитку художньо-творчих здібностей особистості, здатності до естетичного сприймання і переживання музики. Активність музики, її спроможність формувати, розкривати в людині здатність сприймання й переживання пов’язана зі здатністю самої музики як мистецтва абстрактного і процесуального безпосередньо втілювати й моделювати емоції, їх перебіг і у такий спосіб захоплювати емоційну сферу
         Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожної особистості. Сила і спрямування впливу музики зумовлюються загальною культурою слухача, його музичним досвідом, уміннями і навичками музичної діяльності, без яких неможливе повноцінне естетичне осягнення твору. Уміння і навички не можна набути без частого спілкування з музикою, тобто поза музичним спілкуванням .
        У  педагогічній теорії та практиці музика завжди визнавалась одним з найсильніших засобів впливу на духовний світ людини і тому використовувалась як інструмент його формування. Афористичного значення набув вислів В. Сухомлинського про роль музичного виховання, яке відомий педагог вважав не стільки вихованням музиканта, скільки вихованням людини. Саме тому В. Сухомлинський, підтримуючи прогресивні ідеї музичної педагогіки, підкреслював унікальну роль музичного виховання, що естетично забарвлює все духовне життя особистості. Пізнання світу почуттів неможливе без переживання музики: “без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури” .
       Музичне виховання – одна із складових естетичного виховання, що відіграє особливу роль у всебічному розвитку особистості, унікальний засіб формування єдності емоційної й інтелектуальної сфер психіки особистості, і на цій основі – світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій. Завдяки специфічній інтонаційно-процесуальній природі музики як засобу естетичного впливу, музичне виховання позначається не тільки на художній сфері, а й на загальному духовному розвитку особистості, розкриваючи в процесі активних занять музикою такі здібності, як образна уява, пам’ять, творче мислення, фантазія тощо.
        Ефективний шлях реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва полягає у використанні його інтонаційних особливостей як форми суспільної свідомості, характерних для музики механізмів впливу на особистість; визнанні пріоритетності сприймання як основи творчого процесу у пізнанні й інтерпретації мистецтва, форми прояву активного ставлення до мистецтва і дійсності.
      Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Серед цих завдань є й забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів,Державна національна програма “Освіта” вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості), здобутків української та зарубіжної літератури, забезпечення художньо-естетичної освіченості й вихованості). Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Але значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.
Формування емоційно-естетичної культури молодших школярів засобами мистецтва
      Кращому осмисленню пізнання природи сприяє слухання музичних творів “Політ джмеля” М.Римського-Корскова, “Весняні води” С. Рахманінова, “Жайворонок” М.Глінки, “Веснянка” Л.Ревуцького, твори П.І.Чайковського з циклу “Пори року”, а також виготовлення виробів з природних матеріалів.
     Казка – допоміжний засіб вихователя молодших школярів у формуванні цілої гами морально-естетичних почуттів.
     Вона набагато сильніше впливає на дітей, ніж окрик чи нотація. Казки увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. В.О.Сухомлинський вбачав велике виховне значення: “Казка – це колиска думки, зумійте поставити виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю колиску”. Казі видатний педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні школярів. Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення.
     Музика – най благородніше джерело краси. Щоб відчути ц, людина повинна бути музично вихованою. Найкращою основною музично-естетичного виховання є народнопоетичне мистецтво, святкові дійства з іграми та дитячими піснями. Зважаючи на те, що дітям молодшого шкільного віку для естетичного розвитку ще не достатньо спілкуватися з мистецтвом наодинці, їм потрібно допомагати при прослуховуванні того, чи іншого музичного твору.
     Позитивний вплив здійснюється через пояснювальні бесіди під час слухання і виконання чи розучування певного твору, які спрямовують краще сприймання і засвоєння. Любов до пісні прищеплюється дитині щ колисковою піснею матері. Колискові пісні чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю. А за рівнем художньої майстерності вони стоять у світі високої поезії:
       Вчителям, з метою забезпечення естетичного розвитку молодших школярів, слід активно у виховній роботі використовувати колискові пісні, які становлять благословенний світ високої поезії українського народу.

     Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.
     Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.
    Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:
збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;
-         виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;
-         виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;
-         розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності - здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;
-         формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;
-         виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання.
Музичне мистецтво
     Музичне мистецтво є важливим засобом виховання, який сприяє розвитку особистості школяра, осягненню духовних цінностей людства.
     Завдання художньо-естетичного виховання школярів у процесі навчальної діяльності засобами музичного мистецтва:
-         ознайомлення з музичною культурою України, народів світу;
-         формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу;
-         формування пізнавального інтересу учнів до музичного мистецтва, потреби у сприйманні творів ціннісного ставлення до них;
-         розвиток творчих здібностей учнів, художньо-образного асоціативного мислення, уяви, фантазії, імпровізації та інтерпретації, виховання здатності до художньо-творчої реалізації та самореалізації особистості;
-         оздоровлення організму, формування навичок краси і виразності співу, музично-ритмічних рухів;
-         формування моральних норм, позитивних рис характеру, виховання рис колективізму і вмінь спілкування з людьми.
     Кожний "вид музичної діяльності має свої специфічні особливості, завдяки яким впливає на розвиток дітей.
     Наводимо орієнтовний зміст художньо-естетичного виховання учнів у процесі навчання музики, що допускає різні варіанти практичної реалізації, відкриває можливості для роботи вчителів за різними програмами, зокрема й інтегративного спрямування.
     Сприймання творів мистецтва. Визначення настрою, характеру музики. Розрізнення динаміки та темпу музики. Сприймання творів української та зарубіжної музики, народної, класичної та сучасної; розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, відчуття форми творів, динаміки розвитку музичних образів. Розрізнення за тембром інструментів.
     Практична (виконавська) діяльність.
     Спів. Точне інтонування звуків мелодій. Оволодіння вокально-хоровими навичками (звукоутворення, дикція, дихання), навичками співу в ансамблі. Виконання вокальних вправ, народних та дитячих пісень з інструментальним супроводом та без нього.
     Гра на музичних інструментах. Елементарний інструментальний супровід пісень на дитячих (трикутник, металофон тощо) та народних (сопілка, бубон та ін.) інструментах.
     Музично-ритмічна діяльність. Відтворення ритму музичних фраз, характеру музики та її виразних особливостей в рухах.
     Оволодіння мовою мистецтва. Розуміння основних музичних понять: музичний звук і його властивості (висота, тривалість, динаміка); засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад, гармонія); музичні форми (куплетна, 2-, 3-частинна, рондо, варіації), жанри вокальної (пісня, романс, кантата), інструментальної (симфонія, концерт, соната) та театральної музики (опера, балет, оперета, мюзикл) тощо.
     Художня творчість. Ритмічна, вокальна, інструментальна імпровізація. Участь у колективних музичних іграх, інсценізаціях народних обрядів, виконанні фрагментів дитячих опер-казок.

«Вища ціль, якій може служити мистецтво, – сприяти тому, щоб люди глибше розуміли життя і більше його любили».
                                                                                    Роккуел Кент
Розвиток національної системи освіти і виховання
     Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить про те, що в кожного народу, етносу історично склалася своя власна національна система виховання і освіти.
     В епоху державного й духовного відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної системи освіти і виховання, яка має забезпечити вихід незалежної Української держави на світовий рівень.
     Осмислення провідних проблем національної освіти і виховання переконує в тому, що демократизація, гуманізація їх неможливі без відродження вітчизняних культурно-історичних, народознавчих виховних традицій, формування патріотичних почуттів.
     Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система родинних цінностей ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, національно-виховних осередків, закладів та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.
     Національна система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури. Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь.
Мета та провідні завдання національного виховання школярів
     Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі — це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту. До провідних завдань національного виховання школярів належать:
Ø формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;
Ø забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
Ø формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
Ø прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;
Ø виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;
Ø утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;
Ø формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;
Ø забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;
Ø виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
Ø формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
Ø формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;
Ø розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
Ø формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин.
    Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на напрямок виховних зусиль, формують виховний ідеал.
         Національне виховання ми розглядаємо як виховання для потреб нації, а мету виховання визначиємо як «виховання такої молоді, яка здатна вибороти державність, закріпити і зберегти її».
     Отже, метою національного виховання можна вважати: передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України, розвиток індивідуальних особливостей і талантів.
      Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, у якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської моралі, наукової педагогіки. Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати в молоді громадянсько активні, соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави.

Патріотичне виховання в системі національної освіти та виховання
     Національна система виховання, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності, найбільшою мірою сприяє формуванню патріотичних почуттів, соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складників духовності людини. Носієм патріотизму в соціумі — є особистість. Завдяки її творчості, зусиллям, ідеям розвивається соціальний феномен — патріотизм. Адже патріотизм — це не лише почуття, принцип, а й моральна цінність.
     Патріотизм (від грецького «патріс») – це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу.
     Патріотичне виховання планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в майбутньому.
     Патріотичне виховання носить конкретно історичний характер. Особлива роль тут належить предметам освітньої галузі «Мистецтво» та суспільно-гуманітарного циклу: історії, суспільствознавству, літературі.
     Критеріями патріотизму є любов, вірність і служіння Батьківщині, турбота про забезпечення цілісності та суверенітету України, піклування про її постійний розвиток на шляху демократичного національного відродження, сприяння гармонізації державних, суспільних та особистісних інтересів у повсякденному житті. Патріотизм передбачає також знання особливостей своєї «малої Батьківщини», любов до неї.
     Таким чином, виховання патріотизму в підростаючого покоління залежить від природних, соціальних, культурно-освітніх та інших факторів. Їх об’єктивне врахування і науково обґрунтоване використання у виховній діяльності в поєднанні зі свободою особистості, демократією, гуманізмом і правовою державою відповідає вимогам антропоцентризму.
Роль мистецтва у патріотичному вихованні .
Мистецтво допомагає пізнати не тільки світ, а й саму людину, поєднуючи її власний життєвий досвід із засобами мислення, узагальнення, з досвідом інших людей.
     Мистецтво є ядром художньої культури. Який би мистецький витвір ми не взяли всюди в основі відшукаємо прагнення до ідеалу краси й гармонії, віру в людину як найвищу цінність буття. Культура невід’ємна від духовності, адже це поняття людинознавче.
     Мистецтво – невід’ємна частина культури людства. Сучасне людство – це тисячі народів, сотні держав, понад шість мільярдів землян, серед яких немає двох зовсім однакових людей.
     Мистецтво виникло разом з іншими видами первісної культури в період становлення первісної людини як соціальної істоти завдяки одвічному прагненню людини до краси й гармоній у всьому, до творчості, естетичного самовдосконалення. Свідомість первісної людини була синкретичною, про що свідчать числень міфи та фольклор народів світу. Які саме художні елементи людство здавна вплітало в обряди, ритуали? Це магічні рухи й хороводи, мабуть так виникло хореографічне мистецтво, спів та інструментальна гра – музичне мистецтво. Музично-танцювальні дії поєднувалися з театральною грою, яка була невіддільна від мистецтва костюма, масок. Первісна людина прикрашала себе та свій одяг, створюючи зразки декоративно-ужиткового мистецтва. Обряди й ритуали здійснювалися зазвичай у печерах, стіни яких розписували фрагментами магічних сцен (прообрази графіки й живопису). Ці дійства важко уявити без тотемів і талісманів (зародки скульптури). Можна стверджувати, що історія виховання патріотизму базується на давньому досвіді розвитку людства.

      Найбільш глибинно, впливають на розвиток патріотичних почуттів, естетичніі фактори. Ці фактори формують базову психологічну прихильність людини до своєї нації, залучають до її духовних скарбів. Ще у первісних людей з’явилася потреба прикрашати свій одяг, речі, якими вони користувалися. Як відомо, народне мистецтво походить із сивої давнини, коли намагались оздоблювати хати малюнками, а хатне начиння візерунками з півників та птахів. Так зародилося декоративне мистецтво – мабуть, найбільш популярний і розповсюджений вид мистецтва, що розквітав у всі часи, у всіх народів, при всіх суспільних формаціях. І сьогодні декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається як колективна народна художня діяльність. Вивчаючи традиції, та опановуючи техніки декоративно-прикладного мистецтва у дітей формуються патріотичні відчуття та відбувається усвідомлення власних світоглядних орієнтацій.

Немає коментарів:

Дописати коментар