Використання ігор та національного фольклору в процесі музичної освіти дітей початкових класів

Опис власного досвіду з теми : « Використання ігор та національного фольклору в процесі музичної освіти дітей початкових класів».

   З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

       З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

     Перехід від гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов'язаною з появою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так і в позакласній роботі.

     Шестилітня дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно виключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає - загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушення шестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вона незлюбить школу, навчання ,книгу, самого педагога.

     Музично рольова гра молодших школярів ґрунтується на взаємовідносинах у класному, шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольових іграх учні розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоєнні соціальних норм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду взаємодії, виявляючи готовність до виконання вимог партнерів. Подальшого запиту у молодших школярів набувають конструктивні ігри, які сприяють більшій обізнаності про властивості різних матеріалів, усвідомлення просторового розміщення, диференціації форм. Вміло спрямована вчителем і батьками гра для молодших школярів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Включення до навчальної діяльності ігрових елементів активізує і підвищує їх пізнавальну діяльність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують завдання трудового характеру. Існують індивідуальні особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. Як показала практика, найактивніші щодо кількості використання різноманітних ігор є учні других класів. У третьокласників кількість їх використання зменшується, проте виникає потреба у більш змістовніших.

     У молодших школярів заняття, в тому числі й музичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження і підвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів у співі і в музично - ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор.

     У цей час свідомо проявляється інтерес і любов до музики, формується запас улюблених творів, зміцнюються навички слухання музики та її емоційного сприймання. В процесі виконання пісень, ігор, танців, виконання колективних вправ у школярів розвиваються вольові та емоційні якості, дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ході найпростішого аналізу музичних творів у них удосконалюється пам'ять, поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності, музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики, емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних, так і своїх товаришів, творчо підходити до музичної діяльності.

     Залежно від вікових особливостей видозмінюється і характер творчих ігор. Це помітно з аналізу сюжетів самих ігор, характеру виконання рухів тощо. В іграх спостерігається логічна послідовність підпорядкування задуму різноманітних сюжетів, у яких вони спираються не тільки на свої безпосередні спостереження, а також на враження від розповідей, бесід, співу. Удосконалення елементів гри відбувається разом з маніпуляцією творчих дій, які відображають навколишнє життя.

     У сфері творчих можливостей молодших школярів слід виділити наступні: легке сприймання різних творчих завдань; імпровізація на заданий образ; створення ритмічних і мелодичних імпровізацій на дитячих музичних інструментах; інсценізація знайомої пісні; інтерпретація інструментальної п'єси зображального характеру. Тому у молодших школярів з'являється реальна можливість більш інтенсивного музично-естетичного розвитку. У результаті систематичного навчання розвиваються музичні і загальні творчі здібності, вдосконалюються певні співочі і музично-ритмічні навики. Тому для інтенсивнішого музичного їхнього розвитку необхідно використовувати різноманітні види музичної діяльності та допоміжні засоби і прийоми роботи, враховуючи індивідуальні особливості.

     Музичний рівень сприйняття у переважної більшості першокласників різнохарактерний. Одні вміють слухати музику зосереджено, чисто й виразно проспівувати. Інші не розуміють, що означає "спеціально слухати музику", правильно співати, особливо якщо вчитель використовує незрозумілий для них термін "нечисто співаєте". Відомо, що деякі діти вчилися музиці у домашніх умовах, у ДМШ і вже мають деякий досвід та знання з музичної грамоти, а інші люблять музику, не задумуючись над цим явищем. Ті учні, у яких батьки негативно відносилися до музики, зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей інші.

     Під музичним розвитком розумію  перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання - до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток .

     Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючи їх.

     Діти, які  приходять в 1 клас, мають досить різні індивідуальні музичні дані; одні співають народні пісні або широковідомі естрадні твори, інші не можуть відтворити висоту звуку, не знають пісень і не мають певних слухових музичних уявлень. В них не достатньо розвинена цікавість до музики. Тому переді мною стоїть завдання  зацікавити всіх дітей, виростити в кожній дитині інтерес до музики. Діти цього віку дуже рухливі, увага в них не стійка. Вони забувають, як сидіти, Тому їм  треба постійно нагадувати про це. Слідкую, щоб спів пісень був дружним, красивим, але не крикучим.

    В учнів другого класу закріплюю, поглиблюю, розширюю  музичні знання, вміння та навички, набуті у першому класі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі і мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учні набували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класі ця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчання більш свідомим, у порівнянні з першокласниками.

     Музична діяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відмінні музичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяє учням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити про художній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика - це не просто картини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця, які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини.                                           

     Таким  чином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учні спираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формують природу творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів.

     Характерною рисою музичного мистецтва є надзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, які відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів, вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденному житті.

     Особливу привабливість усім іграм надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України.

     Плідна етнографічно - дослідницька діяльність В.М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ними системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор « як художнє відображення дійсності у словесно - музично - хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом».

     Автор розробив алгоритм підготовки і проведення музичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло - це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця".

     На думку Верховинця "найкраща форма гри - це замкнене, чи розірване коло. Щоб гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по - друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців.

     Ефективність гри вимагає ретельної підготовки педагога, продумування її змісту та послідовності ігрових дій. Успішне здійснення цієї настанови можливе тільки за наявності розвинутих творчих здібностей педагогів.

      Особливо педагогічно цінними вважаю музичні ігри, супроводжувані піснею. На мою думку, естетично ідеальною є така система виховання, в якій творчий розвиток учнів здійснюється на основі гуманістичної традиції.

      Всі ігри зі співами повинні виконуватись ритмічно, тому керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичного боку, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.

     Педагогічну цінність мають ритмічно - проведені ігри, бо вони об'єднують дітей і перетворюють гру в серйозну гуртову працю.  Змістом життя дитини є гра, виділяю такі її функції:

- зміцнення дитячого організму виконанням фізичних вправ та танцювальних рухів;

- стимулювання дитячої фантазії, творчості;

- розвиток уваги, пам'яті, спостережливості, волі;

- виховання самостійності, дійової рішучості;

- утвердження дружніх товариських стосунків у колективі, реалізація потреби у співробітництві;

формування умінь, самоконтролю та саморегуляції (керування власними емоціями та почуттями );

- здійснення психотерапевтичного впливу на дитину шляхом акцентуації позитивних емоцій.

     При класифікації ігор керуюся їх тематикою і віковими особливостями вихованців.

     Отже, до основних форм роботи, що забезпечили б, в основному, правильне музичне виховання, можна віднести такі: дитячі ігри, шкільний хор, ритмовий оркестр, груповий спів, слухання музики, музичні екскурсії, мистецьке оформлення свят. Відомо, що основним завданням музичного навчання є виховання та підготовка такого слухача, який зміг би не тільки сприймати, але й сам пропагувати музичні цінності.

     Метою музичного виховання, крім виховання ритмічного чуття, є розвиток відчуття тембру, інтонації, нюансування, фразування. Особливо цінною властивістю ритмового оркестру є залучення до його ансамблю. Найдоступнішим ритмічним  оркестром для школи є оркестр, який складається з ударних інструментів: бубна, музичних брязкалець, кастаньєтів, ксилофону. В музичній ігровій діяльності найповнішою допомогою може бути інструмент, проте на перше місце виступає зразкове виконання пісень самим педагогом .

      Слухання музики також є вирішальним етапом на шляху розвитку музичних здібностей дитини і вірного сприймання музики. Справжнє слухання музики починається з "вивчення і слухання такого музичного матеріалу, який повинен відповідати вікові дитини та бути близьким до її рухливої природи".

     Кожна гра несе в собі глибоке смислове навантаження і має конкретно - визначену мету. Шлях до мети лежить через виконання завдань, поставлених перед дитиною у грі.

     Визначаючи основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності слід розглянути деякі види творчих ігор.

       У роботі з молодшими школярами використовую такі прийоми:

1. Завдання для розвитку почуття ритму: придумати слова, фрази в даному ритмі; передати ритмічний мотив загадки на ударних інструментах і скласти до неї відповідь; наприклад: загадка "Хто в лісі стукає тук-тук?" Відповідь: "Дятел, дятел".

2. Завдання для розвитку художньо-образних уявлень під час гри на дитячих музичних інструментах: скласти ритмічний рисунок в характері маршу, польки, колискової; проілюструвати розповідь або маленьку історію з музично-шумовим супроводом.

3. Завдання для розвитку творчого сприймання музики: передати темп твору під час його звучання певним жестом, обрати і інструмент для ритмічного супроводу мелодії.

     Проводячи дослідну роботу в школі, проводила з учнями такі творчі ігри:

а) імпровізація короткого ритмічного малюнку;     

б) вигадування віршованого тексту до окремих двотактових відрізків ритму;

в) імпровізація мелодії до готових ритмізованих прикладів.

     Так, перш ніж зіграти гру, школярі повторювали ритмосхеми, відтворені вчителем. Це було підказкою, оскільки настроювало слух на певну протяжність ритмосхеми (двотакт) і метроритм (чергування восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві чверті без затакту). Свобода творчості в іграх обмежувалася певним ритмічним малюнком. Перед виконанням останньої гри діти тренувалися на легших вправах, створюючи мелодії до окремих слів, запитань і відповідей.

     Дитяча музична творчість є органічним елементом різних видів музичної діяльності: співу, слухання музики, гри на дитячих музичних інструментах, тощо.

    Творчий процес сприяє розвитку мислення, уяви, спостережливості, активності, позитивних емоцій, а також спеціальних музичних здібностей, через це творчість у музичній діяльності має бути невід'ємним компонентом кожного уроку музики.

     Процес керівництва дитячою художньою творчістю складний і суперечливий, і учитель має надавати дітям певну свободу, одночасно залучаючи їх до навчання - набування знань, умінь і навичок.

    Отже, гра як метод музично-естетичного виховання має особливе значення для школярів. Тож і сучасна програма "Музичне мистецтво" націлює на широке застосування музичних ігор, різноманітних музичних вправ, танцювальних рухів тощо.

            Приступаючи до проведення гри, учні обов'язково попередньо мають ознайомитись з ігровим репертуаром. При цьому підбираються такі пісні-ігри, які за змістом, формою, і способом проведення відповідали віковим особливостям учнів. Під час гри потрібно обов'язково звернути увага на всі запитання, зауваження та доповнення учнів, що стосувалися змісту та способу проведення .

    Ігрова діяльність для школярів зберігає своє значення як найбільш доступна і природна форма діяльності, що усуває авторитарність у стосунках учителів і учнів, створює особливу атмосферу інтересу, емоційного піднесення.

      Народні ігри-драматизації є віками перевіреним засобом виховання підростаючого покоління. В більшості таких хороводних ігор пісня, діалог, рухи органічно взаємопов'язані між собою. Крім того, ігри розвивають і загартовують дітей фізично, ознайомлюють їх з тими чи іншими трудовими процесами, вчать спостережливості, кмітливості. Ігри - драматизації є до того ж формою "незацікавленого спілкування", "спілкування заради спілкування", яке в процесі історичного розвитку набувало самостійної цінності для людської особистості і стало загальнонародним надбанням.

     Це насамперед, ігри землеробської тематики, які в слові й пластиці відтворюють сівбу, вирощування, догляд, збирання, обробку польових та городніх культур. Прикладів таких хороводних ігор можна навести багато: "Мак"," А ми просо сіяли", "Ой на горі льон " та інші.

     Більшість сюжетів пісень мають жартівливий, гумористичний характер, тому вони легко сприймалися школярами і з інтересом виконувалися. Музично-поетичний матеріал дозволяє використовувати різні форми творчої інтерпретації - в сольному та ансамблевому виконанні, у вигляді інсценізацій чи театралізованого дійства, а також може включатись як ілюстрація до тематичних бесід і лекцій-концертів.

     Пісні насичені ігровими елементами, нескладні для виконання, ознайомлюють учнів з тематичними діями. На першому етапі з учнями вивчаються мелодія і слова пісні. Після чого обговорюються головні персонажі та обираються виконавці, розподіляються ролі, аналізується головний зміст та виявляється основна драматургія пісні, співставляються основні художні засоби літературного та музичного тексту. При цьому визначилась така послідовність вивчення: а) розучування пісні, б)вибір дійових осіб, в) проведення гри.

      На уроках музики застосовую  творчі рольові ігри, через які відбуваються навчальні функції, що з кожним наступним класом ускладнюються і зростають. Розвиток пам'яті, слуху, ритмічності, відчуття краси, гармонії і мелодії - все це створює атмосферу невимушеності та емоційного відгуку.

     Особливо важливо те, що в таких умовах найбільше проявляються творчі можливості учнів.

    Урок музики - це урок мистецтва, де все має бути гармонійним, естетичним.

    Як показує досвід, без опори на знання, тобто без навчання, якість виконання творчих завдань невисока. Чим більше у дітей знань, досвіду, чим сформовані творчі навички, тим краще результат у цьому виді діяльності.

  Проте, сказане не означає, що ігрові методи і прийоми слід застосовувати якомога частіше, це може призвести до того, що учні сприйматимуть урок як розвагу. Іноді їм більше імпонує серйозний тон.

     Отже, технологія навчання молодших школярів на уроці має бути такою.

Вчитель постійно спостерігає за дітьми проводячи урок з елементами розважальності, а коли він побачить, що треба активізувати дітей, то урізноманітнює види художньої діяльності як методу.

    Таким чином, можна зробити висновки, що ігрова творча діяльність доставляє учням незрівнянну радість, естетичну насолоду, розвиває музично-творчі здібності, робить їх гуманними, духовно багатшими, сприяє самовираженню, прояву самостійності в засвоєнні художньо-смислової інтерпретації творів музичного мистецтва.

АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ МУЗИКИ

АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ МУЗИКИ

      Дитинство – пора найоптимальнішого залучення дитини до світу прекрасного. Дитина-шестирічка, переступаючи поріг школи, має можливість продовжити або розпочати ознайомлення зі світом мистецтва. Естетичне виховання спрямоване на розвиток здібностей першокласників сприймати, відчувати й розуміти прекрасне, помічати добре й погане, творчо самостійно діяти, прилучатися тим самим до різних видів художньої діяльності.

    Одним із яскравих засобів естетичного виховання є музика, яка дає можливість дитині відчувати характер, настрій музичного твору, виявляти своє емоційне ставлення до нього, розуміти музичний образ, порівнювати й оцінювати музичні явища.

    З  уведенням дванадцятирічного навчання у школі з’явилися шестирічні малюки, які ще недавно були вихованцями дитячих садків. Як відомо, основною формою набуття дитиною життєвого досвіду є гра. Вона також допомагає виявленню та розкриттю внутрішніх емоційних почуттів, без чого справжній музикант не відбудеться.

    Ритмічне відчуття дитини починає розвиватися з чотирирічного віку, на відміну від звуковисотного, яке виявляється приблизно з семи років. Якщо дитині своєчасно не дати поштовху до розвитку ритмічного відчуття, у подальшому це буде зробити набагато складніше, ніж виправити звуковисотне.

ЯК РОЗПОВІДАТИ ДІТЯМ ПРО МУЗИКУ

     Починаючи читати уроки музики, вчитель повинен зацікавити дітей музикою, та як це зробити? На перший погляд це так просто і нібито доступно кожному. Але чому ж тоді дуже часто трапляється, що лекції і бесіди кваліфікованих музикантів можуть тільки відбити в юних слухачів дудь-який інтерес до музики, викликати в них лише байдужість?

     Буває й навпаки: люди, які за фахом не музиканти, вміють своїми розповідями про музику так захопити слухачів, що любов до музики, яка зародилася в них під впливом цих розповідей, зберігається все життя.

      Мабуть, не так уже й просто – розповідати про музику. Шкільні програми, підручники, та методичні розробки допоможуть певною мірою розподілити навчальний матеріал. Тільки на одне запитання не відповість жодна книжка, жоден підручник, жодна програма: «Як розповідати дітям про музику?» А тим часом захоплююча бесіда, живе слово про музику, яке може певним чином вплинути на юних слухачів, є однією з найважливіших ланок усієї музично-виховної роботи.

     Про те , яку важливу роль у педагогічно-виховній роботі відіграє слово, чудово сказав видатний  педагог, мудрий, тонкий і добрий вихователь В.О.Сухомлинський: «Слово вчителя – нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає насамперед мистецтво говорити, звертаючись до людського серця».

      За яких би обставин ми не розмовляли з дітьми про музику, ми ні на мить не повинні забувати про головне наше завдання: зацікавити слухачів музикою, емоційно захопити їх своєю любов’ю до  неї.

      Інтерес до музики, захоплення і любов до неї – неодмінна умова для того, щоб вона широко розкрила й подарувала дітям свою красу, могла виконати виховну й пізнавальну функції.

       Той хто по-справжньому захопився музикою, хто зацікавився нею і полюбив її, вже перебуває під її впливом і відчуває на собі її чарівну силу  - усвідомлює він це чи ні. Будь-які спроби виховувати і навчати за допомогою музики того, хто музикою не зацікавився, не захопився, приречені на невдачу. Звичайно, це стосується не тільки музики, а й будь-якого мистецтва.

        Тому на запитання «Як розповідати дітям про музику?» передусім потрібно відповісти: так, щоб захопити, зацікавити їх музикою.

       Успіх музичного виховання залежить від майстерності вчителя музики, його захопленості музичним мистецтвом, відданістю і чесністю в своїх обов’язками перед дітьми і підготовкою до уроків музики.

         На уроках повинні бути здійснені всі педагогічні принципи педагогіки як науки і найважливішим  принципом  є  єдність навчання і виховання.      

  

ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ  В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

        Проведення уроків музики в початкових класах є найбільш відповідальною ділянкою роботи вчителя музики в школі. Саме там, в початкових класах, формуються основи музичної культури. І тому якісне проведення уроків музики має бути обов’язковим  для всіх шкіл. На жаль, в практиці більшості шкіл уроки музики проводяться не музикантами і , зрозуміло, малокваліфіковано, що наносить велику шкоду розвиткові музичної культури народу.

         В молодших класах діти володіють хорошою пам’яттю, мають швидке і гнучке сприймання, вони не закомплексовані на певних психологічних установках, швидко ростуть і швидко навчаються. Тому те, що буде закладено в молодших класах, ми «пожнемо» у старших класах і в подальшому житті.

       Для того , щоб успішно проводити уроки музики в молодших класах загальноосвітньої школи, кожному вчителеві музики потрібно знати загальні психолого-фізіологічні особливості дітей, яких він навчає.

       Так, діти молодшого шкільного віку характеризуються неповною сформованістю і пропорційністю розвитку всього організму, непосидючістю і швидкою втомою від одноманітної діяльності на уроці. Бажання гри у всіх видах музичної діяльності, чіткість пам’яті  та конкретність оцінок, яскравість уяви, та фантазування є характерними ознаками психічної діяльності дітей у цьому віці. Крім цього, бажання проявити себе і показати свої знання при відсутності умінь і навичок систематичної роботи, створюють певні труднощі на уроках музики.

       Перед вчителем стоять і конкретні завдання серед яких є: розвинути цікавість до музики, її тісного взаємозв’язку з життям. Важливим при цьому є систематичність розвитку музичних здібностей емоційного відгуку на виконану і почуту музику. Всі названі фактори можна розвинути.

ЗАГАЛЬНА МУЗИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

    Сучасні діти в своїй більшості знаходяться в садках і навчаються музиці, танцю, малюванню, що забезпечує певний розвиток їх музичних здібностей.

      Крім цього, відвідування концертів та слухання музичних передач дають змогу дітям розширювати і поповнювати світ музичних вражень.

      Однак, за рівнем свого музичного і інтелектуального розвитку, діти, які прийшли в перший клас, досить різні.

      Діти, які приходять в перший клас, мають досить різні індивідуальні музичні дані; одні співають народні пісні або широковідомі естрадні твори, інші -  не можуть відтворити висоту  звуку, не знають пісень і не мають певних слухових музичних уявлень. В них не розвинена цікавість до музики. Тому перед вчителем музики стоїть складне завдання поєднати цікавістю всіх дітей, виростити в кожній дитині інтерес до музики, пробудити любов до співу, народної пісні, розширити музичний світогляд дітей, розвинути музичний слух на творчі задатки.

       Особливістю музичної роботи з дітьми 7-8 років є те, що діти такого віку дуже рухливі, увага в них нестійка, однак, коли вчитель вміло побудує бесіду про музику або програє для них доступний твір, вони з великою увагою слухають.

      В музичному вихованні особливо треба підбадьорювати в всіляко підтримувати успіхи відстаючих, без похвали  на перших етапах дитячої музичної роботи не може бути успіху.

      Гра на музичному інструменті активізує творчі і музичні здібності, слух, увагу, бажання оволодіти інструментом і музикою в цілому.

      Музична мова тісно пов’язана з словом і почуттям особливо у народно-пісенній творчості. Потрібно сказати, що народні пісні, які вивчаються в школі, охоплюються дітьми повністю від початку до кінця, коли вся інша музика, більш об’ємна за формою, вивчається фрагментно.

     Часто причинами невірного співу у дітей є: відсутність уваги, нерозвинутість вокального діапазону, відсутність координації  між  слухом і голосом, сором’язливість і боязливість співу перед класом.

      Важливо пам’ятати , що кожна пісня краще засвоюється з словами і окремими фразами з  «малюванням» рукою мелодичної лінії.

       Добиваючись чистого і виразного співу народних пісень, вчитель розвиває: емоційний відгук, музичну уяву, музичний слух і пам’ять. Формує естетичну думку та національну свідомість.

       Робота вчителя музики в поч. класах повинна проводити до таких взаємин між дітьми та музикою, які допоможуть їм зробити для себе важливий висновок: музика – це джерело знань, сил, вражень, це прекрасна часточка нашого життя.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Постановка проблеми. Розвиток національної системи освіти в Україні як необхідний елемент розбудови самостійної держави вимагає вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини дошкільного віку. Як визначено в Законі України «Про дошкільну освіту», виховні та навчальні заклади повинні забезпечити саме з цього віку пріоритетний розвиток високої моральності художньо-естетичних цінностей та смаків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психолого-педагогічна наука має певний доробок у розв'язанні цієї проблеми. Так, загальнотеоретичні проблеми культурного розвитку людини та його естетичної складової висвітлюються в працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Бондаренко, І. Зязюна, О. Леонтьєва, В. Сластьоніна, М. Кагана, А. Канарського, Л. Левчук, В. Донія, Л. Сохань.

Проблемам виховної функції музики присвячені роботи класиків музичної педагогіки – О. Апраксіної, Б. Асаф'єва, Н. Ветлугіної, Д. Кабалевського, К. Стеценка, Б. Яворського, О. Рудницької, В. Шульгіної, В. Шпак, Я. Грабовського, Л. Коваль, І. Фічори та ін.

У педагогічній теорії і практиці музика завжди визнавалась одним з найсильніших засобів впливу на духовний світ людини і тому широко використовується як інструмент виховання особистості. Мета написання статті полягає у розкритті особливостей естетичного виховання підростаючого покоління засобами музичного мистецтва.

Виклад основного матеріалу. У загальному процесі естетичного виховання підростаючого покоління провідну роль вiдiграє мистецтво, зокрема музичне – завдяки своїй емоційній насиченості і різноманітності, безпосереднього звертання до внутрішнього світу людини, її найінтимніших сподівань, очікувань, багатства своїх проявів у житті тощо. Звичайно, музику не можна вважати єдиним засобом залучення особистості до надбань духовної культури.

Ситуацію спілкування з художніми цінностями створюють i інші види мистецтва. Проте саме музика завдяки процесуально-звуковій природі, здатності моделювати емоції і як найактивніше безпосередньо впливати на емоційну сферу людини, її інтелектуальні сторони, розвиток творчих здібностей, орієнтує ціннісні ідеали, поведінку людини, отже виховує її.

У науково-педагогічній літературі існує ряд визначень естетичного виховання, кожне з яких акцентує певні аспекти даного явища, але при цьому не суперечить іншим. Традиційно естетичне виховання розглядається як система комплексного впливу на людину з боку соціальних інститутів та установ на основі єдиних науково-педагогічних принципів, методів та засад, внаслідок яких у неї виникає світоглядна установка на безпосередню творчу оцінку дійсності і власного життя в суспільстві як проявів прекрасного і потворного, піднесеного і низького, трагічного й комічного та інших естетичних категорій [1].

З даного визначення випливає формулювання мети естетичного виховання, яка полягає у формуванні культури людських почуттів, що реалізуються у творчому ставленні індивіда до власної життєдіяльності у світі олюдненої природи (культури), у формуванні уміння бачити, відчувати, розуміти, творити красу [2].

Естетичне виховання вважається дослідниками одним з найважливіших напрямів виховної діяльності, “суб’єктом і активними діючими факторами якого виявляються сама людина, суспільство, спеціально існуючі для цього соціальні інститути, професіонали, досягнення духовної і матеріальної культури взагалі та всі види мистецтва зокрема, природа; об’єктом – всі діти”. Естетичне виховання покликано “забезпечити різнобічне формування цілісної особистості дитини” – за умови його комплексності, в єдності усіх напрямів та форм [3].

Доктор філософських наук О.Оніщенко підкреслює, що методологічну основу сучасної моделі естетичного виховання має становити симбіоз трьох наук – естетики, педагогіки та етики [6].

Ряд дослідників формулюють мету естетичного виховання як “цілеспрямоване формування естетичної свідомості (О. Бодіна, А. Комарова). Така спрямованість естетичного виховання аналізується авторами досліджень з різних позицій: естетичного сприймання, потреб, інтересів, поглядів, смаку, ідеалів, ціннісних орієнтацій, діяльності, що виступають складовими естетичної свідомості і водночас – формами прояву естетичного ставлення до мистецтва та дійсності. І. Джидар’ян, Т. Домбровська, Л. Левчук, В. Лисенкова, Д. Кучерюк, В. Панченко у своїх філософських працях розглядають естетичну свідомість як складову естетосфери особистості. Структуру естетичної свідомості науково обґрунтували у своїх дослідженнях О. Колесникова, В. Лозовий, Н. Чібісова, О. Шила, які вказують на існування суспільної та індивідуальної свідомості.

До структури естетичної свідомості Д. Кучерюк, Л. Левчук, О. Оніщенко, В. Панченко відносять: почуття, смак, ідеал. Причому головними вони вважають естетичні почуття, що характеризують рівень соціалізації особистості, її потреби, ціннісні орієнтації. Естетичне виховання - це виховання установок особистості, її ціннісних орієнтирів в естетичній сфері, критеріїв оцінки та принципів ставлення до цінностей.

На думку Д. Джоли та А. Щербо, естетичне виховання передбачає наявність сформованих знань, розвинених естетичних почуттів, естетичного сприймання та переживання, оцінних здібностей та художньо-творчої діяльності в аспекті естетичного, яка є підсумковим, інтерактивним виявом особистісного естетичного ставлення [9].

Таким чином, автори досліджень виокремлюють різні аспекти єдиного поняття. Причому в кожному з досліджень продемонстровано, яким чином зміни в конкретному виокремленому структурному компоненті діалектичної єдності естетичної свідомості спричиняють зміни в якості естетичного виховання.

Важливо підкреслити, що на сучасному етапі становлення суспільства актуалізується діяльнісний, соціокультурний та комунікативний аспекти естетичного виховання. Мета естетичного виховання виходить за межі формування здатності “сприймати і розуміти прекрасне” у сфері креативної життєдіяльності.

Виходячи з ідей філософії та естетики про діяльність людини як активний прояв її суб’єктності, спрямований на світ об’єктів та інших суб’єктів [9], А. Веремьєв вказує, зокрема, що метою естетичної, як і будь-якої діяльності, є розвиток не тільки потреб у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, емоційно-естетично переживати вже створені цінності) й потреб в діяльності продуктивній, що і має стати основоположним принципом усіх форм навчання й виховання.

Отже, метою і завданням естетичного виховання виступає не тільки розвиток всіх “традиційних” форм естетичної свідомості, й передусім “формування у кожного індивідуума здібності до естетичного сприйняття оточуючого світу, себе самого і творів мистецтва, до включення категорій естетичного рівня в алгоритм власної діяльності. Засобами естетичного виховання є спеціальні соціокультурні форми естетичної комунікації” [4].

Особливу роль в естетичному вихованні відіграє мистецтво у розмаїтті видів і жанрів. У науково-педагогічній та філософсько-естетичній літературі уточнюється питання про діалектику естетичного та художнього (тобто мистецького) виховання. Художнє виховання є не просто результатом використання в процесі естетичного виховання засобами мистецтва.

На думку А. Веремьєва, якщо виховання художнє передусім спрямовується на пізнання та осмислення мистецтва, що пов’язано з освоєнням смислових одиниць його мови, то результатом виховання естетичного має стати особливе духовно-практичне ставлення індивіда до дійсності. Проте саме естетичне начало необхідне в спілкуванні з мистецтвом, оскільки художня інформація має не тільки бути осмисленою раціонально, але й пережитою емоційно [9]. Водночас, Н. Миропольська, узагальнюючи велику кількість філософсько-естетичних досліджень, доходить висновку, що завдяки гуманістичній природі, мистецтво “збагачує естетичні почуття індивіда, його духовний світ, збільшує коло інтересів, розширює вузькі рамки утилітарного ставлення до дійсності”.

Паралельно з цим ставленням до життя, що є спільним для естетичного й художнього, виступає “рушійною силою мистецтва, тому що ставить перед ним нові проблеми, які мають вирішуватись художніми засобами” [9]. Таке розуміння діалектики естетичного і художнього виховання підтверджує актуальність зростання пріоритету вже згаданих соціокультурних аспектів виховання.

П. Якобсон, підкреслював, що вплив мистецтва (у тому разі, коли воно спричиняло глибоке художнє враження) значно пожвавлює психічні процеси особистості, пов’язані з естетичними переживаннями, що сприяє перетворенню рис особистості героя на переконання і властивості слухача – глядача – читача. У такий спосіб під впливом творів мистецтва змінюються смаки й симпатії, естетичні й моральні оцінки, погляди, ставлення до явищ культурного і соціального життя. Чим глибше створений мистецтвом ефект власних пошуків людини, набутий внаслiдок переживання й осмислення художнього твору досвід, тим сильніше його вплив на неї. Сила виховного впливу мистецтва на дітей визначається передусім його естетичним характером.

На думку С. Раппопорта, вплив мистецтва на людину здійснюється на трьох взаємозалежних рівнях. Перший рівень пов’язаний з авторськими уявленнями про дійсність. Осягаючи їх, ми виступаємо спостерігачами й співтворцями авторського ставлення до відображених у творі життєвих подій. На другому рівні митець “заражає” реципієнта своїм ставленням до цих подій, і вони ніби “присвоюються” особистістю. Третій рівень характеризується переживаннями й роздумами над почутим, прочитаним, побаченим. Результат художнього впливу конкретизується, набуває особливих індивідуальних рис, що відповідають своєрідності особистості кожного. Особлива ефективність впливу виявляється в тому, що у різних слухачів актуалізуються неоднакові суттєві для кожного з них переживання.

Отже, безпосередня реалізація виховного потенціалу мистецтва власне і пов’язана з його сприйманням, точніше – залежить від сформованості художньо-естетичного сприймання, оскільки саме сприймання виступає “умовою спілкування людини з мистецтвом і тому – умовою здійснення мистецького впливу на особистість, воно є результатом кожного контакту людини з мистецтвом, і нарешті, художнє сприйняття як результат сприймання є невід’ємною часткою кожної з форм художньо-естетичної свідомості – від відчуттів до ідеалу” [5].

Для повноцінного сприймання твору мистецтва недостатньо лише самого факту сприймання. Так, В. Максимов, В. Медушевський, О. Рудницька, інші мистецтвознавці та педагоги постійно вказують на активність сприймання мистецтва, його спрямованість на художнє пізнання твору. Йдеться про творчий компонент художньо-пізнавальної діяльності, характеристикою якого виступає здатність реципієнта “увійти” до системи художнього мислення автора (адекватність сприйняття) і виробити своє ставлення до мистецького явища (вияв власної індивідуальності), що створює необхідні умови для розуміння мистецтва [7].

Сформованість художньо-естетичного сприймання як творчого і цілісного передбачає органічну єдність емоційної реакції з аналітико-синтетичною діяльністю свідомості. Тому переживання художньої образності як єдино можлива форма спілкування з мистецтвом пронизує всі компоненти сприйняття, віддзеркалюючи різноманітну динаміку емоційних реакцій: від безпосередньо чуттєвих проявів до вищого рівня естетичної насолоди, що є результатом осмислення первинних емоційних реакцій [3]. І, зрештою, вплив мистецтва на особистість передбачає і накопичення численних художніх вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись, викликаючи інтерес і потребу в нових враженнях та їх осмисленні.

На сьогодні відбуваються динамічні процеси в розвитку естетичної теорії, її самовизначення як науки: розширення й переосмислення змісту багатьох традиційних категорій і, перш за все, категорії “естетичне”; пошук цілісних підходів до всебічного осмислення ролі естетичного в ціннісній організації людського досвіду, до аналізу сучасного художнього світосприйняття; вироблення методологічних засад дослідження естетично-художніх процесів.

На конкретизацію мети естетичного виховання, означення нагальних проблем і завдань безумовно впливають і сучасні соціокультурні процеси. Так, у наш час посилюється вплив так званої антихудожньої інформації (феномен сучасної “масової культури”). Отже, актуалізується проблема здатності підростаючого покоління орієнтуватися у сфері естетичних цінностей життя і культури, вміння робити правильний та обґрунтований вибір.

Така ситуація потребує посиленої уваги до формування в особистості ціннісних, активно-творчих позицій щодо мистецтва та дійсності. Це відобразилося у “Концепції художньо-естетичного виховання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах”, де зазначається, що “мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні” [6].

Узагальнюючи позиції дослідників, які, по суті, не суперечать одна одній, естетичне виховання будемо розуміти як процес взаємодії цілеспрямованого мистецько-педагогічного впливу на особистість, її самовиховання і дії художньо-естетичного оточення, внаслідок якого в особистості розкривається здатність сприймання, активізується ціннісна позиція щодо мистецтва і дійсності, що виявляється у здатності інтерпретувати мистецькі та реально життєві явища художніми засобами, а також у життєтворчості особистості.

Усі означені позиції проектуються і на музичне виховання як одну із складових художньо-естетичного виховання, якій завжди належало одне з провідних місць. У цьому процесі невипадково музика як засіб виховання з давніх часів (конфуціанство, античність, середньовіччя, Ренесанс, Просвітництво та ін.) перебувала в центрі уваги філософів, педагогів, психологів.

Така увага до музичної складової естетичного виховання  зумовлюється кількома причинами, а передусім – природою музики, особливостями її впливу на духовний світ особистості.

У науково-педагогічній літературі зустрічаємо визначення музичного виховання як складного діалектичного процесу розвитку художньо-творчих здібностей особистості, здатності до естетичного сприймання і переживання музики. Активність музики, її спроможність формувати, розкривати в людині здатність сприймання й переживання пов’язана зі здатністю самої музики як мистецтва абстрактного і процесуального безпосередньо втілювати й моделювати емоції, їх перебіг і у такий спосіб захоплювати емоційну сферу [4].

М.Каган на основі аналізу закономірностей цілісного розвитку художньої культури обґрунтовано стверджує, що саме “музика буде відігравати все більшу роль як у художній культурі, так і за її межами, оскільки подальше зростання ролі науки в житті людини, абстрактного мислення, пізнання законів буття породжуватиме дедалі гострішу потребу в збалансованості цього напряму людського розвитку активізацією його емоційної сфери, його духовних почуттів, його здатності не лише мислити, а й переживати” [9].

Як писала О. Рудницька, “... саме музика, яку вирізняє процесуальність, відсутність будь-якої наочної конкретності, предметного зображення, хронології подій, якнайбільше вимагає від сприймаючого емоційної чутливості, фантазії, творчої ініціативи, асоціативного мислення, спостережливості, тобто тих якостей, що іноді бувають кориснішими для людини, ніж отримана нею сума знань” [7].

Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожної особистості. Сила і спрямування впливу музики зумовлюються загальною культурою слухача, його музичним досвідом, уміннями і навичками музичної діяльності, без яких неможливе повноцінне естетичне осягнення твору. Уміння і навички не можна набути без частого спілкування з музикою, тобто поза музичним спілкуванням [7].

У педагогічній теорії та практиці музика завжди визнавалась одним з найсильніших засобів впливу на духовний світ людини і тому використовувалась як інструмент його формування. Афористичного значення набув вислів В. Сухомлинського про роль музичного виховання, яке відомий педагог вважав не стільки вихованням музиканта, скільки вихованням людини. Саме тому В. Сухомлинський, підтримуючи прогресивні ідеї музичної педагогіки, підкреслював унікальну роль музичного виховання, що естетично забарвлює все духовне життя особистості. Пізнання світу почуттів неможливе без переживання музики: “без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури” [8].

Висновки. Музичне виховання – одна із складових естетичного виховання, що відіграє особливу роль у всебічному розвитку особистості, унікальний засіб формування єдності емоційної й інтелектуальної сфер психіки особистості, і на цій основі – світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій. Завдяки специфічній інтонаційно-процесуальній природі музики як засобу естетичного впливу, музичне виховання позначається не тільки на художній сфері, а й на загальному духовному розвитку особистості, розкриваючи в процесі активних занять музикою такі здібності, як образна уява, пам’ять, творче мислення, фантазія тощо.

Ефективний шлях реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва полягає у використанні його інтонаційних особливостей як форми суспільної свідомості, характерних для музики механізмів впливу на особистість; визнанні пріоритетності сприймання як основи творчого процесу у пізнанні й інтерпретації мистецтва, форми прояву активного ставлення до мистецтва і дійсності.